Товариство осиротілих атеїстів. Галина Горицька
Читать онлайн книгу.
Благо, недостачі в періодиці не було. Видання на любий смак і більшість двома мовами: українською і для тих, хто не знає, деякі газети, дарма, що з іншими назвами, дублювалися російською.
Ось тут – соцзмагання, будівництво Куйбишевської електростанції, листи товаришу Сталіну від секретаря Астраханського обкому партії, Черкеського обкому… Сівба, стаханівське змагання, знову – соціалістична розбудова. Вірність трактування творів Лесі Українки…
«…Є одна галузь науки, знання якої повинно бути обов’язковим для більшовиків усіх галузей науки – це марксистсько-ленінська наука про суспільство, про закони розвитку суспільства, про закони розвитку пролетарської революції, про закони розвитку соціалістичного будівництва, про перемогу комунізму», – увіщував голова ради міністрів СРСР, товариш Сталін. Потім йому знову писали відкриті листи якісь секретарі…
Тоні стало трохи легше, і вона заспокоїлась під навалою непотрібної, якоїсь… гіпнотизуючої інформації. Їй чомусь видалося, що це – доленосна мить – знайомство Антона з його батьком, і вона має її якось закарбувати в пам’яті, хоча б якоюсь газетною шпальтою. Однак, ані повідомлення про чергову сесію Верховної Ради, ані слова Вождя про те, що марксистсько-ленінська наука для чергових абітурієнтів радянських вузів понад усе, не справила на Тоню враження і вона перегорнула газету на другу сторінку. Там містилась нота радянського уряду урядові США з приводу скидання американськими літаками колорадського жука на німецьку територію:
«Радянський Уряд одержав від Уряду Німецької Демократичної республіки повідомлення про те, що американські літаки, порушивши існуючі правила повітряних польотів, скинули велику кількість колорадського жука, який є небезпечним шкідником картопляних посівів, у районах Цвіклау, Глаухау…»
Тоня усміхнулась. Оце вже краще. Вона запам’ятає. Так і вкарбується у пам’ять цей день: літня спека, син тримає її за руку, а маленькі колорадські жуки жеруть чиїсь картопляні поля далеко-далеко… Однак саме зараз, паралельно з її сум’яттям, натовп радянських громадян вистрибував з громадського транспорту на зупинках швидко-швидко, аби встигнути на домашні вечері, пізні кіносеанси, електрички в передмістя. Бозна-куди встигнути. Тоня вже звикла, але спочатку їй здавалось, що кияни вічно кудись поспішають. Завжди і всюди.
Сонце вже сідало. А вона й досі залишалась на сутінковій стороні вулиці…
Тоня відчула, що малий знову починає смикати її за руку: «Мамо, я пісяти хочу…» І вона посміхнулася сину і, дочекавшись, коли якийсь поважний пан в дорогому костюмі з іншого боку почав переходити дорогу коло блимаючої червоним лампочки «перехід», таки перейшла на сонячну сторону і, піднявшись на четвертий поверх в парадному, вона наказала Антону: «Чекай тут. Я зараз повернусь».
Ну, точнісінько, як у пісні «On the sunny side of the street», котра стала популярною після війни не лише в Америці:
Схопи своє пальто,
Схопи, мала, свого капелюха,
Облиш