Казки добрих сусідів. Чарівний дзвіночок: Молдавські народні казки. Народное творчество
Читать онлайн книгу.
бачили, як знищується нажите батьком.
Та якось мирилися вони зі своєю бідою. А страшилище підступно готувало лихе. Одного дня розвів змій багаття, підвісив казан і, коли закипіла вода, кинув у казан старшого брата, зварив його і з’їв. Потім з’їв і середнього. Черга дійшла до молодшого, і той, бідний, світу білого не бачив від страху. У передчутті біди погнав він овець на пасовисько і почав там думати-гадати, що робити, бо велетень ось-ось схопить його своїми ручищами. Нічого б він не придумав, якби не виявилося в отарі мудрої овечки, яка, відчувши настрій господаря, почала жалібно мекати та й відбилась від отари. Хлопець запитує у неї:
– Що сталося, міоаро, чому ти не пасешся?
– Ой, господарю, відчуваю я, що чатує на тебе велика небезпека. Гевеун-велетень надумав і тебе зі світу звести. Та не втрачай мужності, не журися. Гевеун, після того як поставить казан на вогонь, відразу засинає. А ти підклади дров у вогонь і, коли вода закипить, вилий її велетню поміж очей.
Відомо: ні з чого іншого, як із крихітного зернятка пускає дерево коріння в землю і тягнеться до неба гіллям.
Так і хлопець, заспокоєний міоарою, почав сподіватися на своє визволення. Наступного дня велетень заснув біля вогнища, хлопець же палив вогнище, готував казана. Коли вода закипіла, він обережно зняв казан і хлюпнув окропом межи очі велетню і осліпив його. Підскочив Гевеун, розлючений, мов скажений пес, – а нічого не бачить. Навпомацки велетень підійшов до загону, усівся на горбочку і велів хлопцю доїти овець. Потім запитує:
– Ну, ти готовий овець заганяти?
– Так, – відповідає хлопець.
Тоді Гевеун кинувся закривати загін, однією рукою тримає ворота, другою – щупає овець і випускає по одній, щоб схопити хлопця. Але ж і хлопець не дурник. Підкрався він до великого барана, заліз йому під живіт, вчепився руками у вовну і непомітно проскочив. Прогавив велетень хлопця. Той буде тільки насміхатися над ним. Піднявся велетень на весь свій височезний зріст, почав каятися:
– Друже мій, той, хто навчив тебе таким хитрощам, – добре придумав, а якщо ти сам здогадався, тим краще. Не маю сил утримувати тебе біля себе і, якщо вирішив ти йти у світи, візьми цей перстень – буде пам’ять про Гевеуна-велетня.
Хлопець, не думаючи про біду, підбіг, схопив перстень і надів його на палець. А Гевеун як закричить:
– Персню, персню, де ти?
– Тут я! – відповідає зачарований перстень.
Тоді велетень – туп! туп! туп! – потупав своїми ножищами туди, звідки почувся голос, потім знову закричав:
– Персню, персню, де ти?
– Тут я! – кричить перстень.
Зрозумів хлопець, що потрапив у пастку.
Гевеун бігав з розчепіреними руками, щоб схопити хлопця і кричав:
– Персню, персню, де ти?
– Тут я! – відповідав перстень.
Хотів хлопець зняти перстень, а не може – не дається, клятий, не знімається.
Схопив його зубами – ніяк. Бачить, що іншого виходу немає, витягнув ніж, поклав руку на колоду, відрубав палець з перснем і кинув у колодязь.
Велетень