Казки добрих сусідів. Чарівний дзвіночок: Молдавські народні казки. Народное творчество
Читать онлайн книгу.
знаю, що в цьому мішку, але він важчий, ніж звичайно. От-от не втримаю.
– Якщо так, протримайся ще трохи, а потім полетимо стрілою вгору і випустимо мішки. Я підхоплю твій, а ти – мій.
Так і зробили, як домовились. Піднялись стрілою вгору, випустили мішки і кинулись їх ловити. Так робили вони кілька разів і долетіли до царства садів з великим запізненням. Борошно в царстві закінчилось, печі охололи, і настав голод. Щойно орли спустилися, одразу затопили печі, стали місити тісто, і пекарі в одному мішку знайшли Фет-Фрумоса. Треба було все робити швидко, і вони змусили його рубати дрова, носити воду. Цього разу хліб був не смачний і рум’яний, а кольору попелу. Фет-Фрумоса примусили здирати з корит залишки тіста. Замісив він тісто із залишків на кориті, поставив до печі і випікся пухкий та рум’яний коровай, що серце раділо. Понесли пекарі свій хліб у палац, але були осоромлені і вигнані, тому, що хліб був не смачним, його не можна було їсти. Тоді Фрумоасі-Фрумоаселор піднесли на рушнику хліб, випечений Фет-Фрумосом. Вона так зраділа цьому хлібові, і не тому, що була голодною, а тому, що такий хліб у них не випікався навіть на великі свята.
– Пекар хто?
– Слуга.
– Ведіть його до мене.
Покликали Фет-Фрумоса до царівни, щоб вона йому подякувала, і думаєте – казці кінець? Та ні!
Пригостивши його, побачила царська донька, як горять очі в юнака, як він світиться добротою, і її серце защеміло від любовного болю, на обличчі з’явилась посмішка, вони сподобались один одному. Старий цар побачив, як донька захопилася пекарем, що готова була віддати йому царську корону, і він непомітно подав знак своїй охороні, щоб вивели Фет-Фрумоса, і ті схопили його, повели у двір і змішали із землею. Боляче було дивитися на це Фрумоасі-Фрумоаселор, біль стискав їй серце, вона лила сльози, вбита горем. А слуги викинули пошматоване тіло Фет-Фрумоса за ворота. Вона зупинилась неподалік, а потім покрокувала стежкою до молодого лісу. Присіла там, щоб якось розрадити себе, і побачила на траві двох мурашок, які з труднощами тягли зернятко, більше за них в десятки разів. Одна мураха тягла зернятко, а інша підпихала, але тій, що тягла, не сподобалася допомога іншої, і перша накинулася на неї і перегризла її навпіл, залишивши висихати на сонці. Перша ж мураха скільки не силилася не могла навіть зрушити зернятко з місця. Сіла мураха і стала споглядати: що робити? Товариш, хоча й потягне інколи не туди, але все ж якась допомога; потиху вони тягли зернятко, але не стояли на місці. Довго мураха щось мудрувала, потім покинула зернятко і кудись поповзла, та через якийсь час повернулася з травинкою в роті. Склавши мурашині половинки докупи, провела травинкою по місцю розлому, і відразу підскочила мертва мураха, ціла і неушкоджена, неначе нічого й не було. Схопили вони зернятко і потягли далі, смикаючи його в різні боки.
Заворожено дивилась на них дівчина. Спочатку дивувалась, а потім, побачивши, як ожила мураха, зрозуміла, що їй треба робити. Але як? Де їй знайти цілющу траву? А мурахи поступово зникали з очей.
Наздогнавши і відшукавши в траві мурах,