Повне зібрання творів. Антуан де Сент-Экзюпери
Читать онлайн книгу.
усі, у Франції вже сідає. Було б досить мати змогу добутись до Франції за хвилину, щоб бачити, як заходить сонце. На жаль, до Франції дуже далеко. А на твоїй маленькій планеті тобі досить переставити стілець на кілька кроків. Ти милувався призахідним сонцем щоразу, коли хотів бачити його…
– Одного дня я бачив, як сонце сіло сорок чотири рази!
А трохи згодом ти додав:
– Знаєш… коли страшенно сумно, я люблю дивитись, як сідає сонце…
– Отже, того дня, коли сорок чотири рази сіло сонце, тобі було страшенно сумно?
Але Маленький Принц не відповів.
Розділ VII
П’ятого дня, знову-таки завдяки баранцеві, мені розкрилася таємниця життя Маленького Принца. Зненацька, без вступу, немов після довгих мовчазних роздумів, він запитав:
– А якщо баранець їсть кущі, то їсть і квіти?
– Баранець їсть усе, на що натрапить.
– Навіть якщо квіти мають колючки?
– Так, навіть квіти, які мають колючки.
– Тож навіщо тоді колючки?
Я не знав. Я тоді щосили намагався відкрутити один надміру затягнутий болт авіаційного мотора. Я мав чим перейматися, бо аварія, як я бачив, виявилась надто тяжкою, а мізерні рештки питної води спонукали боятися ще гіршого.
– Навіщо ж колючки?
Маленький Принц, поставивши запитання, вже ніколи не зрікався його. Мене дратував неподатливий болт, і я бовкнув, аби сказати що-небудь:
– Ті колючки – непотріб, це лише злоба, притаманна квітам!
– Ох!
Та, помовчавши, Маленький Принц злісно кинув мені:
– Я не вірю тобі! Квіти кволі. Наївні. Вони заспокоюють себе, як можуть. Думають, ніби страшні своїми колючками…
Я не відповів. Саме тоді я казав собі: «Якщо цей болт і тепер не піддасться, я виб’ю його молотом, і він розлетиться на друзки». Маленький Принц знову урвав мої роздуми:
– Тож, ти думаєш, квіти…
– Та ні! Ні! Нічого я не думаю! Я бовкнув казна-що. Я переймаюся серйозними речами!
Маленький Принц приголомшено глянув на мене:
– Серйозними речами!
Він дивився на мене, як я з молотком у руці і з чорними від мастила пальцями нахилився над предметом, який видавався йому гидким.
– Ти розмовляєш, як дорослі!
Від цих слів я засоромився. А він, не знаючи жалю, додав:
– Ти все плутаєш… усе змішуєш!
Маленький Принц справді дуже роздратувався і струснув під вітром золотавим волоссям:
– Я бачив планету, де жив один червонопикий добродій. Він ніколи не нюхав жодної квітки. Ніколи не дивився на зорі. Ніколи нікого не любив. Ніколи нічого не робив, а тільки додавав цифри. І цілісінький день повторював, як і ти: «Я серйозна людина! Я серйозна людина!» – і від цих слів аж надимався з пихи. Але це не людина, а гриб!
– Хто?
– Гриб!
Маленький Принц тепер аж збілів від гніву:
– Уже мільйони років, як квіти озброюються колючками. І мільйони років, як баранці однаково їдять квіти. Невже це не серйозно – намагатися зрозуміти, чому квіти завдають собі таких мук, щоб