Повне зібрання творів. Антуан де Сент-Экзюпери
Читать онлайн книгу.
календар. – Гм! Гм! Це буде десь… десь… сьогодні ввечері десь о сьомій годині сорок хвилин! Ти побачиш, як мені коряться!
Маленький Принц позіхнув. Він засмутився, що не побачить за мить, як сідає сонце. А ще й трохи знудився.
– Мені тут нема чого робити, – зітхнув він. – Я рушаю далі!
– Не йди! – благав король, бо страшенно пишався, що має підданого. – Не йди, я зроблю тебе міністром.
– Міністром чого?
– Е… правосуддя!
– Таж тут нема кого судити!
– Цього ніколи не знаєш, – заперечив король. – Я ще не обійшов свого королівства. Я вже старенький і не маю місця для карети, а ходити пішки мені важко.
– Ох! Таж я вже бачив, – мовив Маленький Принц, нахилившись, щоб знову глянути на інший бік планети. Там теж нікого немає..
– Тоді ти судитимеш сам себе, – сказав король. – Це найтяжче. Набагато тяжче судити себе, ніж ближнього. Якщо ти здатний судити себе, тоді ти справжній мудрець.
– Я, – заявив Маленький Принц, – можу судити себе де завгодно. Я не маю потреби жити тут.
– Гм! Гм! – вагався король. – Думаю, на моїй планеті десь є старий пацюк. Я чую його вночі. Ти міг би судити цього пацюка. Вряди-годи оголошувати йому смертний вирок. Отак його життя залежатиме від твого правосуддя. Але, засудивши, ти щоразу й помилуєш, щоб зберегти йому життя. Адже пацюк один.
– Я, – заперечив Маленький Принц, – не люблю засуджувати на смерть і думаю, що я піду звідси.
– Ні! – не погодився король.
Маленький Принц, готуючись рушати, все-таки не хотів засмучувати старого монарха:
– Якщо Ваша Величність хочуть, щоб вам корилися абсолютно, ви могли б дати мені якийсь розумний наказ. Звеліти, наприклад, рушати за хвилину. Умови, як на мене, сприятливі…
Король не відповів. Маленький Принц спершу вагався, а потім, зітхнувши, вирушив.
– Я призначаю тебе послом! – квапливо гукнув йому навздогін король.
Він мав величний і владний вигляд.
«Дорослі дуже дивні», – подумки сказав собі Маленький Принц під час подорожі.
Розділ XI
На другій планеті жив марнославний чоловік.
– Ах! Ах! Візит шанувальника! – гукнув здалеку марнославний, тільки-но помітивши Маленького Принца.
Адже для марнославних решта людей – шанувальники.
– Добрий день! – привітався Маленький Принц. – У вас дуже кумедний капелюх.
– Це для вітань, – відповів марнославний. – Щоб вітати, коли мені плещуть. На жаль, тут ніхто ніколи не ходить.
– Для чого? – не зрозумів Маленький Принц.
– Бий у долоні, – порадив марнославний.
Маленький Принц кілька разів ударив у долоні. Марнославний скромно привітав його, піднявши капелюха.
«А тут веселіше, ніж у короля», – подумав Маленький Принц і знову заплескав у долоні. Марнославний знову вітав його, піднімаючи капелюха.
Поплескавши хвилин п’ять, Маленький Принц утомився від одноманітної гри:
– А що слід робити, щоб капелюх упав? – запитав