Повне зібрання творів. Антуан де Сент-Экзюпери
Читать онлайн книгу.
місяць, обручик.
– Добрий вечір! – про всяк випадок привітався Маленький Принц.
– Добрий вечір, – відповіла змійка.
– На яку я планету впав? – запитав Маленький Принц.
– На Землю, в Африці, – відповіла змійка.
– Ох!.. Тож на Землі нікого немає?
– Тут пустеля. В пустелях немає нікого. Земля велика, – відповіла змійка.
Маленький Принц сів на камінь і звів очі до неба:
– Я запитую себе, – мовив він, – чи справді зорі сяють тому, щоб кожен міг коли-небудь знову знайти свою. Поглянь на мою планету. Вона якраз над нами… Але ж яка далека!
– Гарна, – похвалила змійка. – Чого ти прибув сюди?
– Я не порозумівся з однією квіткою, – відповів Маленький Принц.
– Ух! – зітхнула змійка.
Обоє замовкли.
– А де люди? – нарешті озвався Маленький Принц. – У пустелі трохи самотньо.
– Серед людей теж самотньо, – з притиском мовила змійка.
Маленький Принц пильно подивився на неї:
– Дивна ти тварина, – зрештою сказав він, – тоненька, мов палець…
– Але могутніша за палець короля, – заявила змійка.
Маленький Принц усміхнувся:
– Ти не могутня… ти навіть лап не маєш… навіть не здатна мандрувати…
– Я здатна завезти тебе далі, ніж будь-який корабель, – заперечила змійка і, мов золотий браслет, обвила кісточку Маленького Принца. – Доторкнувшись до людини, я повертаю її землі, з якої вона вийшла, – казала далі змійка. – Але ти чистий і прибув із далекої зорі…
Маленький Принц мовчав.
– Мені жаль тебе, такого кволого, на цій гранітній Землі. Я можу допомогти тобі коли-небудь, якщо надто тужитимеш за своєю планетою. Я можу…
– Ох! Я зрозумів тебе дуже добре, – сказав Маленький Принц, – але чому ти завжди говориш загадками?
– Я розгадую їх усі, – запевнила змійка.
Обоє замовкли.
Розділ XVIII
Маленький Принц перетнув пустелю й побачив лише одну квітку. Квітку з трьома пелюстками, непоказну й миршаву…
– Добрий день! – привітався Маленький Принц.
– Доброго здоров’я! – відповіла квітка.
– Де люди? – чемно запитав Маленький Принц.
Та квітка колись бачила, як ішов караван:
– Люди? Їх, мабуть, шестеро чи семеро. Я бачила їх багато років тому. Але ніколи не знаєш, де шукати їх. Вітер жене їх, як перекотиполе. Вони без коріння, і це страшенно сковує їх.
– Прощавай! – рушив далі Маленький Принц.
– Прощавай! – кинула квітка.
Розділ XIX
Маленький Принц піднявся на високу гору. Єдиними горами, які він знав коли-небудь, були три вулкани, що сягали йому по коліно. Згаслий вулкан правив йому за стільчик. «Із такої високої гори, – сказав він собі, – я одразу побачу всю планету і всіх людей…» Та побачив лише гострі