На Далекому Заході. Эмилио Сальгари
Читать онлайн книгу.
не бажаєте приєднатися до нас? – трохи повагавшись, спитав Джон Мексім.
– Авжеж, звісно що так! – поспішно вигукнув ґамбусіно. – Якщо тільки не стану тягарем і не заважатиму…
– Ви не бачили де-небудь поблизу індіанських розвідників?
– Ні, і я думаю, що ні арапахо, ні чеєни не пхатимуть сюди свого носа доти, поки сіу не вийдуть через гори Ларамі в долину. Хіба що забреде якась випадкова банда…
– Як почуваєтеся після сьогоднішніх подій?
– Я намагаюся не піддаватися страху! – відповів ґамбусіно і знову кинув ледь помітний погляд на Міннегагу.
– А де ваш кінь? – стурбовано поцікавився Мексім. – Напевно, давно втік галасвіта.
– Не думаю, – заперечив ґамбусіно. – Гадаю, він мирно пасеться там, де я його залишив.
– У такому разі йдіть по коня, а ми тим часом заходимося коло ведмедя. Думаю, з нього вийде кілька непоганих обідів.
Ґамбусіно кивнув, погоджуючись, і докинув на ходу:
– Виїжджаємо негайно?
– Ми дуже поспішаємо. На нічліг зупинимося в «Монастирі крові», сподіваюся, від нього бодай стіни вціліли.
– Чудово! – сказав ґамбусіно. – Я скоро повернуся до вас із мустангом і карабіном.
Ще раз обмінявшись поглядом із малою полонянкою, він поправив ніж на поясі, і, пронизливо насвистуючи, попростував до гаю.
Дивлячись йому вслід, Джон Мексім із сумнівом похитав головою і запитав у Гаррі, який саме білував ведмедячу тушу:
– Що скажеш, друже? Непевний якийсь суб’єкт цей ґамбусіно! Краще б ми взагалі його не зустрічали. Не викликає він у мене довіри…
Гаррі поклав до рота кавалок спресованого тютюну і гмикнув.
– Що ти гмикаєш? – спитав агент.
Неквапом прожувавши тютюн, Гаррі сплюнув і нарешті відповів:
– Тобі видніше, Джоне. Ти старший за мене на дюжину років і знайомий із преріями з самого дитинства. Мабуть, багато чого побачив.
У відповідь агент теж гмикнув.
– Знаєш, мене досі беруть сумніви. Нутром чую, що він не той, за кого себе видає. У нього типова індіанська пика! І типово мексиканські лахи…
– Якщо він індіанець, навіщо йому втікати від повсталих червоношкірих? – припустив Гаррі. – Швидше за все, він – один із тих мексиканських авантюристів-розбійників, яких ще недавно була сила-силенна в Колорадо.
Поміркувавши ще кілька хвилин, Джон Мексім нарешті мовив:
– Та й біс із ним! Хай він навіть хоч сам Вельзевул, чого нам його боятися? Нас троє, невже не зможемо показати цьому ґамбусіно належне йому місце, якщо він надумає ставити нам палиці в колеса. До Кампи недалеко, а там ми постараємося від нього відпекатися, якщо…
Урвавши себе на півслові, агент рвучко обернувся, почувши когось за спиною.
Це була Міннегага. Протягом усієї розмови вона проходжувалася неподалік, а потім нечутно підійшла й присіла на траву за кілька кроків від Джона Мексіма.
– Ти що, підслуховуєш, негіднице? – гнівно закричав агент.
– Хуг!.. –