Том Соєр – детектив. Марк Твен
Читать онлайн книгу.
А ви, ви… Пообіцяйте, що ніколи не розкажете нікому про мене і допоможете мені подбати про порятунок.
Звісно ж, ми пообіцяли; навіть якби на його місці був собака, ми б не відмовили йому. А він, бідолаха, аж не тямився від щастя й не знав, як висловити свою вдячність, здавалося, він був готовий задушити нас у своїх обіймах.
Ми знову теревенили про се про те, а Джек тим часом дістав маленьку валізу, попросив нас відвернутися, доки він відчинить її. Ми послухалися, а коли він дозволив нам дивитися, то побачили його цілковите перевтілення. Тепер це був вусатий незнайомець у синіх окулярах і зі справжнісінькими каштановими бакенбардами. Він змінився так разюче, що навіть рідна мати не змогла б його впізнати. Цей незнайомий вусань спитав нас, чи схожий він тепер на свого брата Юпітера.
– Ні, – відповів Том, – зовсім нічого спільного, схоже тільки хіба що довге волосся.
– Добре, перш ніж приїхати до рідних, я підстрижуся коротко. Я зможу жити в них як чужий, адже якщо Юпітер і Брейс не видадуть мене, то сусіди ніколи не здогадаються. Як ви вважаєте?
Том подумав хвильку і мовив:
– Так, ми з Геком мовчатимемо, але ви ризикуватимете, якщо не мовчатимете. Тут існує хоча й невелика, та все ж небезпека. Я хочу сказати, що ваш голос достоту такий, як у Юпітера. І якщо ви не мовчатимете, то люди можуть звернути увагу на ваш голос, а потім згадають другого брата, який, за чутками, помер, і можуть припустити, що він, можливо, ховається під чужим ім’ям.
– Боже правий, який ти розумний хлопчина! – захоплено мовив Джек. – Ти маєш слушність. Коли поруч буде хтось із сусідів, я прикинуся глухонімим.
– Якби я, не подбавши про безпеку, потрапив би додому… Втім, я й не збирався пробиратися туди. Я просто хотів знайти якесь зручне місце, де можна було б сховатися від шпиків, які скрізь шукають мене. Там я перевдягнувся б, загримувався б, і…
Раптом обличчя Джека Данлепа сполотніло, він кинувся до дверей, приклав вухо і почав прислухатися, важко дихаючи.
– Мені здалося, що за дверима зводять курок, – прошепотів він нам. – Боже мій, ну що за життя!
Відтак знеможено впав у крісло, витираючи з чола рясний піт, що миттю зросив йому лице.
Розділ III
Крадіжка діамантів
Від того ранку ми майже весь час проводили разом із Джеком і навіть по черзі ночували у нього в каюті на верхній койці. Він стверджував, що страшенно самотній і дуже радий, що за таких неприємних для нього обставин поряд з ним виявилися друзі, з якими він може спілкуватися. Нам же страшенно кортіло дізнатися Данлепову таємницю, але Том вважав, що найкращий спосіб – це взагалі ні про що не запитувати, тоді він під час якоїсь із розмов обов’язково прохопиться сам. Якщо ж ми показуватимемо свою цікавість, він перестане нам довіряти, замкнеться в собі, і тоді з нього нічого не витягнеш. Так воно й сталося.
Ми відчували, що Джек хоче розповісти нам усе, здавалося, що він готовий ось-ось відкрити свою таємницю, але щоразу його