Вовки Кальї: Темна вежа V. Стивен Кинг
Читать онлайн книгу.
про світляні палиці й кулі Вовків. Ви мусите битися. Ви ж чоловіки Кальї, чи не так? Тоді будьте чоловіками. Годі вже вам бути псами, які плазують на череві, щоб полизати чоботи жорстокого хазяїна.
Зачувши це, Оверголсер побуряковів і почав підводитися. Дієґо Адамс ухопив його за руку і щось зашепотів на вухо. Якусь мить Оверголсер лишався у такій позі: закляк, наче корчі вхопили, але зрештою сів. Натомість підвівся Адамс.
– Хороші слова, панотче, – промовив Адамс із сильним акцентом. – Відважні. Але є ще кілька питаннячок. Про одне вже питав Гейкокс. Як землевласники й фермери можуть повстати проти озброєних убивць?
– І собі винайнявши озброєних убивць, – відповів Каллаген.
Запанувала повна тиша. Селяни сиділи вражені, наче Старий звернувся до них чужоземною мовою. Зрештою Дієґо Адамс обережно сказав:
– Не розумію.
– Та де там тобі, – відрізав Старий. – Сядь, слухай і набирайся мудрості. Скотарю Адамсе і всі ви, слухайте і набирайтеся мудрості. Не далі, як за шість днів на північний захід од нас, мандруючи на південний схід Шляхом Променя, йдуть троє стрільців і один їхній учень. – Від того, як здивовано видовжилися обличчя слухачів, Каллаген усміхнувся. Потім звернув свій погляд до Слайтмена. – Учень не старший од твого малого Бена, але вже спритний, як змія, і смертоносний, мов скорпіон. Решта набагато прудкіші й грізніші. Я чув про них від Енді, а той бачив на власні очі. Вам потрібні люди зі зброєю? Вони недалеко. Закладаюся на що завгодно.
Після цього Оверголсер таки звівся на ноги. Його обличчя горіло, немов у пропасниці. Велике черево ходило ходором.
– Що це за дитяча казочка? – спитав він. – Якщо такі люди й існували, то вони пішли в небуття разом з Ґілеадом. А порох від Ґілеаду розвіяло вітром ще тисячу років тому.
Та серед слухачів панувала мертва тиша, ніхто не забурмотів на знак підтримки чи незгоди. Всі мовчали. У вухах присутніх, позбавляючи сил навіть поворухнутися, досі дзвеніло міфічне слово: стрільці.
– Ти помиляєшся, – відказав Каллаген, – але не треба через це сперечатися. Ми можемо вирушити їм назустріч і побачити їх на власні очі. Вистачить невеличкого загону. Джефордс, я… а ти, Оверголсере? Хочеш з нами?
– Ніяких стрільців у природі не існує! – закричав Оверголсер.
Хорхе Естрада за його спиною теж підвівся.
– Панотче Каллаген, нехай Господь благословить вас…
– …і тебе, Хорхе.
– …та навіть якщо стрільці й існують, що таке троє проти сорока чи шістдесяти? І не просто людей, а Вовків!
– Слухайте його, він діло говорить! – гукнув крамар Ебен Тук.
– І який їм резон за нас заступатися? – вів далі Естрада. – Нам самим ледь вистачає харчів сяк-так досягти до кінця року. Що ми можемо їм запропонувати, крім кількох гарячих обідів? І хто погодиться вмерти за їжу?
– Слухайте його, слухайте! – в унісон закричали Телфорд, Оверголсер і Айзенгарт. Решта ритмічно загупали ногами об дошки підлоги.
Дочекавшись,