Вовки Кальї: Темна вежа V. Стивен Кинг
Читать онлайн книгу.
кривдників лишилося б п’ятдесят шість. Ви й оком не встигли змигнути, а четверо вже лежали б на землі й не дихали, загинувши від рук хлопчика. – Він глянув на Джейка. – Чи того, хто виглядає на хлопчика. – Роланд помовчав. – Ми звикли до нерівних шансів.
– Мушу визнати, стріляє хлопець так, що аж дух перехоплює, – сказав Слайтмен-старший. – Але глиняні полумиски й Вовки на конях – це не одне й те саме.
– Для тебе, сей, можливо. Але не для нас. Щойно ми почнемо стріляти, для нас немає різниці. Ми вбиваємо все, що рухається. Хіба ж не тому ви нас шукали?
– А що, як їх не можна вбити з револьвера? – спитав Оверголсер. – Раптом їх не можна вколошкати кулями навіть найбільшого калібру?
– Навіщо ви марнуєте час, коли його й так немає? – спокійно відказав Роланд. – Ви чудово знаєте, що вони смертні, інакше ніколи не прийшли б до нас. Я не ставив цього питання, бо відповідь очевидна.
Оверголсер знову залився багрянцем.
– Благаю прощення, – сказав він.
Тим часом Бенні не зводив з Джейка зачарованого погляду, і Роланд відчув укол жалю до обох хлопчаків. Досі вони ще могли потоваришувати, але те, що сталося щойно, безповоротно все змінить, усе буде інакше, ніж у простій дружбі, коли хлопчики безтурботно ділять свій кхеф. І це було ганебно, адже Джейк був лише дитиною, коли не виконував свої обов’язки стрільця. Дитиною віку Роланда, коли його самого спіткала потреба пройти випробування на мужність. Але його дитинство скоро скінчиться. І це було ганебно.
– Слухайте мене, – сказав Роланд, – уважно слухайте. Невдовзі ми залишимо вас, підемо до свого табору й там порадимося. Завтра ми прийдемо до містечка й навідаємося до когось із вас…
– Приходьте до «Семи миль», – запросив Оверголсер. – Ми залюбки вас приймемо, Роланде.
– Наша домівка значно менша, – сказав Тіан, – але ми з Залією…
– …будемо дуже раді, якщо ви в нас погостюєте, – завершила думку чоловіка Залія. І почервоніла, так само густо, як Оверголсер. – Авжеж, будемо раді.
– Сей Каллаген, у тебе, крім церкви, є ще й будинок? – поцікавився Роланд.
– Так, дякувати Богові, – всміхнувся Каллаген.
– Першу ніч у Кальї Брин Стерджис ми хотіли б перебути у тебе, – сказав Роланд. – Це можливо?
– Авжеж, буду вам дуже радий.
– Ти показав би нам свою церкву. Розкрив її таємниці.
Каллаген не відвів погляду.
– Я зроблю це з величезною втіхою.
– Надалі, – всміхаючись, мовив Роланд, – ми радо скористаємося з гостинності інших мешканців містечка.
– Вам її не бракуватиме, – запевнив Тіан, – це я вам обіцяю.
Оверголсер і Слайтмен в унісон закивали.
– Якщо обід, яким ви нас почастували, промовисто свідчить про вашу гостинність, то жодних сумнівів у ній я не маю. Ми дякуємо тобі, сей Джефордс, дякуємо поодинці й усі разом. Впродовж тижня ми вчотирьох оглядатимемо ваше містечко і в усе пхатимемо носа. Можливо, це забере більше часу, але я думаю, тижня вистачить. Вивчимо рельєф місцевості