Володимир Івасюк. Парасковія Нечаєва
Читать онлайн книгу.
віолончель, прийшли до висновку, що в пісні має звучати жіночий вокаліз. Згадали про співачку Олену Кузнецову, яка мала чудове сопрано, була популярною у Чернівцях, але не захотіла творчої кар’єри, а працювала викладачем педагогічного училища. Володимир сам приніс їй ноти, сам сказав, що він хотів би почути від неї. Ляля (так називають її і сьогодні ті, хто любить цю чарівну жінку) блискуче справилася з завданням.
13 вересня 1970 року з Чернівців, з Театральної площі «Червона рута» вперше прозвучала для багатомільйонної аудиторії телеглядачів усієї України в розважальній передачі «Камертон доброго настрою. Учасниками цієї музичної передачі були в той знаменний день ансамбль «Смерічка» з Вижниці, переможниця Всесвітнього фестивалю молоді й студентів у Софії, на якому вона завоювала велику золоту медаль, тоді ще теж самодіяльна співачка – Софія Ротару. Судячи зі сценарію передачі (він зберігається в обласному архіві, а копія – в меморіальному музеї Володимира Івасюка, ба навіть там є друкарська машинка, на якій цей сценарій був надрукований!), назви пісень не оголошувалися, але в сотнях телеграм та дзвінків, які отримало протягом недільного вечора Українське телебачення, було чітко зазначено: «Ще раз виконайте пісню «Червона рута».
Доля іноді любить пожартувати над тими, до кого прихильна. От і з’ясувалося наступного ранку на студійній літучці, що «Червона рута» – це, так би мовити, контрабандний твір, залучений до програми без дозволу художньої ради й навіть самого обласного об’єднання самодіяльних композиторів! «А це не дозволено – без погодження», – сказали в обкомі партії. І «головному контрабандисту» режисеру передачі Стріховичу негайно оголосили догану.
Наразі невідомо, чи голові Чернівецького облтелерадіокомітету Андрієві Федоровичу Москаленку пісня не сподобалась, бо як керівник він мусив її чути – зобов’язаний був дивитися всі передачі, які виходили на Українське телебачення.
Дати послухати фонограму пісні на засіданні художньої ради телебачення ніхто й не планував: до цього органу входили всі «найсвідоміші» працівники телестудії, у яких було «власне» бачення, якої саме пісні треба телеглядачам, і воно часто не збігалося з баченням творчої групи. Плюс, зрозуміло, ідеологічний контроль. Власне, керівництво студії (її тоді очолював Петро Романюк) могло й наполягти, щоб прослухати всі пісні, але була причина, яка створювала своєрідний карт-бланш творчій групі: «Камертон доброго настрою» мав вийти в ефір 13 вересня за участю самодіяльних творчих колективів. А хто були самодіяльні співачки й музиканти? Здебільшого студенти! Вони ж тільки нещодавно повернулися з канікул й приступили до навчання. Отож часу на підготовку було обмаль, як, до речі, і для контролю над підготовкою. Крім того, «Смерічку» й «Карпати», а тим більше Ротару, добре знали. Та й Володимир Івасюк уже брав участь у програмі «Камертон доброго настрою» з піснею «Мила моя», за що отримав лист-подяку від телебачення. Отже, особливих хвилювань не мало бути.
То