Амаркорд (збірник). Наталка Сняданко
Читать онлайн книгу.
вже дуже давно, задовго до моменту, коли це сталося, спостерігав за ознаками трагедії, що наближається, але не зміг запобігти їй, а часто навіть не розумів, що це ознаки наближення смерті. У чомусь я сам підготував цю смерть.
Коли ми познайомилися, я подарував тобі жовті квіти, точнісінько такі самі, які мала б нести Маргарита, коли вона йшла по вулиці і вперше зустріла Майстра. Мені тоді здалося, що ці квіти личитимуть твоєму рудому волоссю і твоїм зеленим очам, і вони справді личили. Ба більше, ти навіть зрозуміла мене, бо сказала, що ці квіти такі булгаківські. Ти завжди все розуміла, і це було настільки пронизливо, що я боявся тебе. Я боявся кохатися з тобою, бо твоє розуміння могло зчитати мене цілком, зробити мене слабким і безпорадним, вичавити з мене все, що я волів би тримати в таємниці, і зробити мене для тебе звичним і простим, як кухонна виделка. Якби я міг кохатися з тобою так, щоб точно й безпомилково дарувати тобі насолоду тоді і так, як ти цього хочеш, якби я міг ніколи не схибити, не розчарувати тебе надто різким рухом, надто похапливим доторком, надто невмілими обіймами і поцілунками. Або якби я міг кохатися з тобою брутально й жорстоко, так, ніби ти – моя наложниця і мусиш скорятися всім моїм бажанням. Якби я міг брати твоє тіло, як гірський перевал або середньовічний замок, завоювати тебе, дарувати тобі себе як милість.
Якби я міг зібрати досвід усіх поколінь, я створив би «Кама-Сутру» тільки для твого тіла, бо ж твоє тіло особливе, воно не має нічого спільного з тілами інших жінок, які бувають вродливими або потворними, товстими або вихудлими. Вони старіють, вагітніють, у них бувають місячні і перепади настрою. Усе це не стосується тебе, бо твоє тіло створене для чогось більшого, аніж ті несміливі доторки тремтячих пальців, які я міг тобі подарувати і які, напевно, видавалися тобі смішними і невмілими, моє бажання було настільки сильним, що паралізувало мене, і я не міг сказати тобі, наскільки я хочу тебе і наскільки боюся. У тебе потрібно було входити обережно, як у бурхливу гірську річку, бо ти обпікала і лихоманила, ти змивала мене єдиним поривом, як велика морська хвиля, я губився в тобі, як у лабіринті, а цей лабіринт був тягучим і млосним, я боявся сказати тобі, як добре мені там і як я боюся розчарувати тебе, видатися тобі надто слабким. Я боявся, що мені забракне ніжності, а мені забракло сміливості.
Напевно, я виглядав смішним, але мені так хотілося приспати тебе, а потім годинами спостерігати за диханням твого пружного тіла, яке слухняно вигиналося під моїми пальцями.
Часом мені здавалося, що ти розуміла навіть це.
Я сам не помітив, коли почав ревнувати тебе до твоїх мрій, і зовсім не тому, що вони були в тебе, а в мене їх не було. Я втратив усі свої мрії саме тоді, коли найбільше боявся їх утратити, бо розумів, вони були єдиним, що приваблювало тебе в мені. Так, ніби я йшов по вулиці, у мене за спиною були крила, я хотів піднятися над землею і навіть піднявся, а потім раптом крила мої відпали, я впав на землю і боляче вдарився. Що мені залишалося після цього, крім як приховувати від