Мир хатам, війна палацам. Юрій Смолич
Читать онлайн книгу.
І ви, люди добрі! Слухайте-но сюди! Не про цього клятого богомаза та його задрипану мать-анархію буде мова: хай йому грець – відшмагали по заслузі, нехай другий раз не лізе до чесних людей! А скажу я вам про наше, Брилів та Колибердів, сімейне діло. Скажу про мого паскуду Данька та його навіжену, чи пак – наречену Тоську… Сиди, Максиме, тихо, я за нас двох скажу! – гримнув він на старого Колиберду, що враз засопів і хутко засовався на своєму місці. – Чулисьте вже, бо слухом земля повниться, який трапився гріх? Своєвільно вчинили ці паскудники по своєму дурному розсудку!
Діди схвально закивали і непохвально захитали головами.
Та перед старшими Іван мусив говорити стоячи – були ці діди старими, відпрацьованими вже арсенальськими робітниками або батьками робітників з підкиївських злиденних заробітчанських сіл, – і Бриль звівся. Звівся й Максим: хоча він і не промовляв, однак мова мовилася від них обох.
І старий Бриль закінчив так:
– Тож і просимо у вас, старики, сказати б – благословення на наше батьківське рішення. Раз поєднав парубок дівчину – під вінець! І кінці у воду! Хай обкрутяться по-чесному! І весілля щоб не пізніше як сьогодні було! Щоб ні дня, ні години не було неслави на Брилів та Колибердів! Гей, стара! Пироги печи! І самогонка щоб була, бо денатурату Брилі й Колиберди не вживають: він тепер труєний… Гроші? Грошей в людей позич. А нема в людей, неси якесь шмаття на Басарабку! Продавай хоч волок, хоч ятері, човна, пся крев! – продай, а самогонки щоб було дві відрі, на менше нема моєї і Максимової згоди. Сусідів з усієї вулиці клич! Щоб було весілля по-нашому, по-людському! З Інженерного клич Антоненків, із Звіринця – Богданчуків, Іванова Андрія – з квартири Дюбина. По Василя Боженка на Київ-Другий біжи!
– Василь Назарович у партію більшовиків вписався, – подав хтось. – Хіба йому тепер самогонкою заливатись?
– А Андрій Іванов і взагалі член більшовицького комітету, печерський партійний голова. Чи ж гаразд буде, Іване?
– То й що? – вже розійшовся старий Бриль. – Більшовики до чарки, як усі люди, охочі. По полуднику й справлятимемо весілля. Гей, стара! Діти де? Хай усі йдуть сюди – і Бриленки, і Колиберденки! Благословляти молодих будемо! Богів неси!.. Тьху! – Іван раптом остовпів сам перед собою. – Максиме! А як же з благословенням буде? Га? Може, після революції з іконами не годиться?
Максим Колиберда, нарешті, дістав змогу прохопитися словом і собі:
– Ех! – одчайдушно гукнув він і навіть сорочку розпанахав на своїх курячих грудях. – Вже ж обкрутилися і без патлатих! Хай на Печерську буде, за програмою російської соціал-демократії, перше робоче весілля по гражданці, на страх кадету Мілюкову! Ура!
– Ура! – залементував Харитон Києнко. – Наша взяла!
Він розтяг міхи тальянки і взяв тенором:
Отречемся от старого мира,
Отряхнем его прах с наших ног…
Але лагідну Меланю чоловікове вирішення вразило, як грім з ясного неба. Досі вона все метушилась