Обре, сховайся добре!. Костянтин Когтянц
Читать онлайн книгу.
на наші обличчя, – якось стомлено посміхнулася жінка. Перезирнулася з Іваном і пояснила: – Оце тобі, як вивчати науку по книгах. Коли він мене викрадав, то зробив, як сказано в одній старій книзі; ну, слугам і здалося, що я – сестра Іванова, хто там рахував, скільки разів вона туди-сюди, мене ж було наказано не випускати. А потім колишній мій вигляд назад повернути не зміг. Туди спрацювало, а назад – ні.
«А може, тому і не спрацювало, що ви обоє цього насправді не бажали? Зразу ж видно, що для вас зовнішність – то пусте».
– У чомусь воно й краще, – підтвердив його здогадку Іван, – кому я більше, ніж їй, можу довіритися?
– Ось чому люди кажуть, що у вашому полку два полковники, та ніхто не знає, хто другий.
– Отож-бо, у Дуні[80] – голова гетьманська. – Трохи помовчав і продовжив: – Про цих татар ти мені задав загадку – у селі казали, що вони між собою балакали не татарською мовою, та це нічого не варто, бо в ханському війську кого тільки немає.
– Серед польських татар теж усяких-різних повно, – додала жінка.
Справді, Драгон дещо чув про те, що польські татарські корогви поповнювалися усякими волоцюгами, більше того – навіть серед татар, що осіли в Литві та на Підляшші три століття тому, траплялися такі, що досі розмовляли якоюсь іншою, нетатарською, мовою.
– Та займатися цим мені не з руки… Ти правду сказав – не тут би нам бути… Богдан – сказав, наче рубонув з плеча – наказав мене ув’язнити.
– А мене забити в кайдани,[81] – усміхнулася пані полковник, неначе розмова йшла про веселу справу. – Так ми йому і далися!
Від такої звістки Драгон отетерів. Після такої блискучої перемоги! Наступ поляків захлинувся під Вінницею, вони втратили половину війська… Ні, він не вчора народився – знає, що таке «по-царському віддячити», але за гетьманом досі такого не помічали…
– Ч-чому?
– Це ти в нас питаєш, чому робить те чи інше Богдан Хмельницький? Я не певна, що сам Бог це знає!
– Принаймні до сповіді він не ходить, патріарх відпустив йому майбутні гріхи – і перестав сповідатися гетьман.[82] Та не про це мова, Бояне… Тут такі дива, що не знаю, з чого й починати… Якщо з кінця – Демка зурочили.
– Якого Демка, генерального осавулу, чи що?[83]
– Його самого. Він перебрав командування над моїми полками,[84] над Глуховими, сам привів два полки – і все це поділив навпіл, одну частину послав навздогін за ляхами, другу – на Кам’янець.
– Він що, здурів? Кам’янець Морозенко не зумів узяти!
– Що Морозенко, – невесело посміхнувся полковник, – одного разу сам султан підступав з усією турською силою, подивився на оті кручі й запитав: «Хто це місто так укріпив?» Йому відповіли, що сам Аллах. «Ну, тоді хай шайтан його здобуває!»[85]
Боян особисто не знав Демка Лисовця, не довелося й воювати під його командою, та почуте справляло враження: це ж кожен десятник розуміє – не можна дробити сили, коли вороже військо зібрано в один кулак.
Польський хроніст Коховський, що знав Богуна особисто, вперто називає його
Історичний факт. Наказ про арешт дружини Богуна – єдиний відомий нам випадок, коли Хмельницький поширив репресивні заходи на дружину того, на кого гнівався. На нашу думку, це підтверджує, що вона відігравала значну політичну роль.
Історичний факт. Лоренцо Крассо прямо вказує, що гетьман не сповідався навіть і перед смертю.
Посада генерального осавула відповідала пізнішому «генерал для особливих доручень».
Під Вінницею Богун командував з’єднанням із п’яти полків, крім того, до нього приєдналися рештки Брацлавського. Полковник Глух прийшов йому на допомогу теж із кількома полками.
Це сталося у 1621 році.