Обре, сховайся добре!. Костянтин Когтянц
Читать онлайн книгу.
він хоче сказати? Я загубив не щось? А… а когось? Невже і таке можливо?»
– Друзів! Товаришів! Побратимів! – і затнувся, побачивши духів вираз обличчя.
– Хто вмер, той вмер.
– То не крути!
– Двох жінок загубив ти, Бояне.
– Та вони ж самі від мене втекли.
– Ну то й що? Як гадаєш, що буде, коли помітять – одна з двох у вогні не горить, у воді не тоне, її не лише куля – шабля й та не бере! Візьмуть на муки, усе скаже, а ім’я в тебе рідкісне, прикмета страшна…
Ну, це козак і сам знав.
– І як же мені знайти їх?
Дух мовчки показав на річку:
– Дивися, Бояне. Уважно.
Козак напружив увагу. Точніше – він би не зміг пояснити, щό саме зробив, але зробив щось таке, для чого і слів не знав і що, власне, зробилося само собою при слові «дивися».
З глибини води на поверхню проступили три смуги: одна, широка, іржава, дуже нагадувала ті сліди-не-сліди, що їх залишали песиголовці, друга, золотиста та яскрава, поряд із нею іще одна – рожева, дуже тонка та бліда.
Драгон озирнувся, водячи поглядом по землі. Так і є – за ним теж тяглася золота смуга.
– Так-так, усе вірно.
– Скільки?
Від подиву та, чого там, і переляку (берігся-ховався, а, виявляється, воно все дарма – слід усе ’дно залишився) козак висловився не дуже ясно, проте дух зрозумів:
– Буде видно днів, мабуть, зо три. Злякався?
Драгон знизав плечима. Він давно вийшов з того віку, коли міг до чорта в зуби – аби довести свою хоробрість.
– Ану накажи йому щезнути.
Кирин наказав – і нічого не змінилося. Він спробував укласти в думку всю свою силу, все, що став відчувати зовсім недавно: «Щезни! Щезни! ЩЕЗНИ!»
Дідька лисого! Слід залишився.
– От і добре.
«Знову знущається…»
– Не зрозумів? Тепер твій слід може побачити лише рівний тобі чи, звісно, той, хто вищий за тебе. А їх небагато – і тих, і других.
– Тяжкі часи настали, якщо таких, як я, небагато.
– І се правда, тяжкі часи.
– Ось такий колір, – Драгон показав пальцем на іржаву смугу, – я бачив уже раз.
– Таки-так, його залишають за собою ті, хто не з нашого світу. Не забувай – одна з них рахман.
«А в них усе, неначе у дзеркалі».
– Тобто Галка – слабка чаклунка, отже, рахман – могутня.
– Галка взагалі не чаклунка, скільки тобі пояснювати? – старий розсердився бозна-чому. – Вона чує чари, це зовсім інше! І в цьому вона дуже сильна.
– А тоді чому за рахманом тягнеться ширший слід?
– Сходи туди й запитай у мого рахмана!
«Ось воно що! Він скаженіє тому, що чогось не знає!»
У схилі пагорба з’явився отвір, у якому світилося біле світло (козак подумав, що ані свічки, ані каганець не дадуть такого білого та спокійного світла – звичайно язики полум’я викликають танок тіней).
Дух пішов назад – не порачкував, а саме пішов назад, неначе в нього були на потилиці очі:
– А хлопцеві я золота не давав. Сільський пастушок, його б убили за золото. Я йому сили додав від