Орлі, син Орлика. Тимур Литовченко
Читать онлайн книгу.
зрадів: отже, він таки переміг цього негідника!..
– Пощастило тобі, дохтуре, що нема зараз у Санкт-Петербурзі графа Бестужева, – процідив зневажливо слідчий. – Він би вже точно…
– Якщо хочете знати мою думку, то з графом Бестужевим-Рюміним ваше відомство явно перестаралося, – єхидно посміхнувся лікар.
– Ти відкіля знаєш?.. – нашорошив вуха слідчий.
– Бо наскільки мені відомо, остаточно довести факт прусського масонства графа Бестужева-Рюміна так і не вдалося.
– Це ти від своїх побратимів довідався, від «вільних каменярів»?
– Та облиште ви!.. Пфс-с-с-с!.. – Ле-Клерк презирливо випустив повітря крізь зціплені зуби.
– Тоді звідки?..
– Від ясновельможного пана Розумовського, ясна річ! Ви ж знаєте, що я був його особистим лікарем, протягом п'яти останніх років прожив у його маєтку, розташованому в малоросійському селищі Батурині. А вже потім саме він порекомендував Її Імператорській Величності.
– Тобто це від пана Кирила Розумовського…
– Природно, що від нього.
– А може, ти все ж таки прусський масон? Еге ж, дохтуре?..
– Я все-таки француз, прошу не забувати! – з достоїнством відповів лікар.
– Це нічого не означає. Франція та Пруссія занадто довго були симпатиками, тому цілком можливо…
– Але зараз Франція воює проти Пруссії разом з Росією! І невже ви думаєте, що провівши поруч з його світлістю Кирилом Розумовським цілих п'ять років…
– Гаразд.
Ле-Клерк вирішив, що допит нарешті завершено, проте слідчий нахилився убік, покопався там і кинув на стіл декілька папірців, що у мерехтливому сяянні одинокої свічки здавалися жовтувато-бляклими.
– Це ми відібрали у тебе, коли затримали. Твої то папірці, жабоїде?..
– Так, мої.
– Ти не заперечуєш?
– Звісно, що ні.
– А тепер зізнавайся чесно: що це таке?
– Як то – що?! – щиро здивувався лікар. – То є рецепти ліків Її Імператорської Величності.
– Точно?
– Звісно!
– А що це за мова така дивна?
– Латина. Ви знаєте латину?
У глибині очей слідчого щось мигнуло, проте відповів він доволі впевнено:
– Так, знаю.
– Не знаєте ви латини, не брешіть, – скривив губи Ле-Клерк.
– Знаю, знаю. Це легко. От вивчив же я твою жаб'ячу мову, зумів…
– До речі, акцент у вас просто жахливий! Проте вивчити усну мову – це одне, а вивчитися до того ж писати – зовсім інше.
– Нічого, нічого, не я, то інші знають твоє тарабарське письмо…
– І що, інші хіба не підтвердили, що то є рецепти ліків, писані звичайною латиною?..
– А навіщо ти, жабоїде, пишеш ці так звані рецепти чужинською мовою? Чом це тобі забракло нормальних російських слів?
– Так між вченими людьми заведено, спитайте кого завгодно.
– Підозріло воно якось. Дуже підозріло.
– Нічого подібного. Латиною пишуться усі лікарські рецепти…
– Ото я й кажу: все це – ваш пруссько-масонський тайнопис.
– А я кажу, що ви