Орлі, син Орлика. Тимур Литовченко
Читать онлайн книгу.
здивовано озирнулася.
І зовсім не Марта стояла на порозі, а їхній старшенький син Грицько. Стояв і спідлоба дивився на матір якось дуже не по-дитячому серйозно, навіть суворо.
– Тихіше, Грицю, зараз ще мені Яшуньку розбудиш… – почала Ганна, та син зовсім неввічливо перервав її:
– То нічого, мамо, Яшунька і без того прокинеться. Беріть його і негайно тікайте.
– Ну що ти таке кажеш, Грицю…
Хлопець тільки брови нахмурив:
– Будь ласка, мамо, робіть, що я кажу, і не баріться! Я вже наказав Мишуньці зайнятися молодшими дівчатами, а Килина…
– Ти?! Наказав?!
Нічого не розуміючи, Ганна придивилася до старшого сина настільки уважно, немов бачила його уперше в житті. Хлопчина, як хлопчина. Невисокий на зріст, трохи опецькуватий, з маленькими акуратними губками і світло-карими очима.
– Так, наказав, а що такого?..
– Грицюню!.. – У голосі Ганни відчувалася явна розгубленість.
Так, це їхній з Пилипом первісток… але що цей малий собі дозволяє?!
– Будь ласка, мамо, не забувайте, що за відсутності батька найстарший чоловік у домі – я. Тож маю повне право розпоряджатися.
Отакої!..
Загалом-то Грицько дуже мало схожий на Пилипа. Тепер же, у напружену мить, хлопець нахилив голову, немов бичок, зробив кілька кроків уперед, якось недобре звузив лупаті світло-карі очі й остаточно став схожим на покійного свого діда Павла Герцика. Майже точна дідова копія! І процідив крізь зуби у його ж манері:
– Мамо, зрозумійте: там почалася стрілянина. Стріляють там – отже, невдовзі тут також почнуть стріляти. Короля Карла захищають козаки і драбанти. Нас захистити нема кому, окрім…
– Синочку, але чом ти вирішив, нібито нас потрібно захищати? Адже турки і кримці – то наші союзники…
Ганна все ще намагалася удавати непохитний спокій. Втім, на Грицька її гра аж ніяк не вплинула. Він наблизився ще на крок і мовив ще різкіше:
– Мамо, прошу вас дуже: годі розмовляти зі мною, немов з маленьким хлопчиком! Зараз не час для заспокоювань! Килина чекає на вас біля задніх дверей. Забирайте мерщій Яшуньку, і…
– Але ж, Грицю!..
– До того ж, я не дівчинка, – додав стримано.
Зробивши над собою зусилля, Ганна мовила все ще спокійно:
– Гаразд, гаразд. Тільки звідкіля ти знаєш, хто там стріляє…
– Гадаєте, я спав, коли батько йшов сьогодні з дому?
– Гри-и-ицю-у-у!..
– До того ж, я цілий рік прожив заручником у Бахчисараї.
Бідолашна жінка аж затремтіла. Отже, малий усе знав і чудово розумів?! Або принаймні приблизно уявляв?..
– А що, мамо, хіба ви думали, нібито ваш Грицько – малесенький дурник, який навіть не здогадується, чому батько везе його до Криму й залишає під опікою доброго пристаркуватого хана Девлет-Гірея?..
Невідомо, що саме відповіла б на це Ганна (поки що у неї паморочилося в голові), та наступної ж миті у дверях з'явилася стурбована Килина зі старшими дівчатками – Настею і Варкою. Побачивши