Орлі, син Орлика. Тимур Литовченко
Читать онлайн книгу.
перезирнулися.
– Либонь, їх дивує, що чистокровний німець робить у компанії окупантів!.. – тихесенько прошепотів де Провансу задоволений ефектом принц Лотаринзький. Губернатор кивнув. Тим часом де Лазіскі повторив запитання, при цьому поплескав хлопця долонею по плечу. Той недовірливо зиркнув на графа і пробурмотів у відповідь щось невиразне.
– Й-йог-ган-н Вол-льф-ф-ган-нг-г?! – мати хлопця не втрималася від гнівно-переляканого скрикування, її обличчя й шия вкрилися червоними плямами.
Стара служниця відсахнулася настільки різко, що ледь не впала.
Принц Лотаринзький відверто розреготався.
А незворушний граф де Лазіскі переклав спеціально для тих, хто погано розумів грубу німецьку:
– Хлопець каже, що французів називають жабоїдами, тож він вирішив перевірити, що саме ми їмо на обід. Каже, дуже розчарований, що нам подавали не жаб, а рибу.
Тепер уже реготали майже всі французи: і маршал де Брольї, і принци Субіз та Камілл Лотаринзький, і граф Tea де Торас де Прованс, і ад'ютант Філіпп, і двоє солдатів на порозі. Серйозним лишався тільки граф де Лазіскі, який під переляканими поглядами матері юного бешкетника і старої служниці продовжив розмовляти з хлопцем:
– Наскільки я знаю, ти один з дітей пана радника юстиції Йоганна Каспара Гете, а звуть тебе Йоганном Вольфгангом?
– Так, гер генерал.
– Зараз іде війна, тож говоритиму з тобою, як із дорослим, бо у такий час скидку на юний вік не роблять. Розумієш мене?
– Так, гер генерал.
– Отже, Йоганне Вольфгангу Гете, ти хоч би розумієш, яку дурість утнув?
Мовчання.
– Йогане Вольфгангу, відповідай, коли тебе запитують. Тим паче, коли запитую я…
– Не розумію, гер генерал.
– Ти прокрався у кухню і почав нишпорити там – чи не так?
– Так, гер генерал.
– Тебе помітив наш кухар і здійняв ґвалт – чи не так?
– Так.
– А чому саме, розумієш?
– Не розумію, гер генерал.
– Точно?
– Точно.
– Кухар подумав, що ти хочеш отруїти нашу їжу, аби таким чином знищити верхівку французького штабу.
– Гер генерал, я хотів лише дізнатися!..
– Чи не подають нам на обід жаб?
– Так, гер генерал!..
– Йоганне Вольфгангу, зараз іде війна, а це ніяка не гра.
– Але ж, гер генерал!..
– Йоганне Вольфгангу, ти хоч би розумієш, якій небезпеці піддав не тільки себе, але й свою родину?
– Він не хотів!.. – кинулася до графа де Лазіскі вкрай схвильована молода жінка. Генерал (точніше, польний маршал) поглянув на неї доволі прохолодно і проскреготав:
– Фрау Катарина Елізабет, я попросив би вас не втручатися, якщо можливо. Ваш син достатньо дорослий, щоб самостійно відповідати за свої вчинки.
Коли ж наполохана матір відступила, повторив:
– Ти розумієш, що піддав небезпеці також свою родину? А можливо, і все місто?
– Ні, гер генерал.
– Замах на життя керівників французького