Нічний молочник. Андрей Курков
Читать онлайн книгу.
ні на будь-якому іншому летовищі не бувала.
Вийшовши на поріг, він сонним поглядом витріщився на візитерів і відразу їх упізнав – то були вантажники Борис і Женя з багажного відділення. Ті самі, що вламали його «не помітити» чорну пластикову валізку, яка викликала таку цікавість у його вівчарки Шаміля.
– Ми привезли! – Борис кивнув у бік коричневого «Фольксвагена-Пасата», що стояв за парканом.
– Подивилися б самі, – втомлено видихнув Діма.
– Ні, – заперечливо крутнув головою Борис. – Ми без тебе відчиняти не будемо. Все має бути по-чесному. Разом відчинили, разом поділили й забули про все. Зрозуміло?
Діма кивнув.
– Давай у твоєму гаражі, – запропонував Женя.
Діма позіхнув і повернувся у коридор по ключ від гаража. Знову вийшов на поріг.
– Сюди, тут переноска є! – гукнув їм Діма, зайшовши до гаража першим і ставши між задньою стіною і своїм стареньким БМВ.
Увімкнув лампу.
Вантажники обережно опустили валізу на бетонну підлогу. На ручці все ще баламкалась багажна бірка з кодом аеропорту призначення – Відень.
– Стамеска є? – поцікавився в господаря вусань Борис.
– Зараз глянемо! – Діма відійшов у куток, де стояла дерев’яна скринька з інструментами.
Вийняв стамеску й молоток.
– Шкода ламати, – зітхнув, стаючи навпочіпки.
– Та не шкодуй. Літати з нею все одно не можна, запах лишиться, і біля неї кожен собака брехатиме!
Діма підставив стамеску гострим краєм до кодового замка. Вдарив молотком, і замок тріснув навпіл.
Борис і Женя всміхнулися у передчутті розкриття таємниці.
Діма підняв накривку валізи. У ніс йому вдарив віддалено знайомий солодкавий запах.
Згори лежала картонка, під нею – гофрований пакувальний папір, а далі – щільно поскладані однакові пуделка, кожне розміром із сигаретну пачку. Одна з коробочок виявилася підмоченою. Діма її розкрив. Обережно видобув з неї розбиту ампулу. Опустив її собі під ноги і тут же вийняв з пуделка ще одну, цілу, наповнену ледь каламутною рідиною. Простягнув її Борисові.
Той підніс ампулу до лампи-переноски, глянув на світлі.
– Без надпису! – здивувався вголос і передав своєму товаришеві.
Женя й собі покрутив у руках ампулу, стенув плечима й повернув Борисові.
– Хер його знає, що це таке! – замислено мовив Борис і перевів погляд з ампули на господаря гаража. – У тебе лікар знайомий є?
Діма замислився. Фельдшер серед знайомих був, та й ветеринар так само, він якраз торік їхню кішку від запору лікував.
– Ні, нормального лікаря немає, – відповів він.
Боря обережно відламав кінчик ампули й підніс її до носа. Принюхався.
– На валер’янку схоже, – сказав він.
– Зараз перевіримо! – Діма пішов до будинку й повернувся з котом Муриком у руках. Опустив його на підлогу біля валізи й поставив перед ним тарілку з закам’янілим шматочком сала. Далі щиглем шпурнув сало у ближній кут гаража,