Україна самостійна. Іван Франко
Читать онлайн книгу.
бути? Невже поступ мусить іти раз у раз у парі з чиєюсь згубою, з чиєюсь кривдою? Невже люди тисячі літ мучилися, мордували себе, працювали, думали та винаходили на те тільки, щоб запевнити панування та розкошування всяким Ротшільдам, Бляйхредерам, Астонам та Гіршам? І невже нема ніякого способу змінити се і зробити рівновагу між поступом багатства, знання і штуки і зростом добробуту та розвою всеї народної маси? Розуміється, всі ми віримо в те, що такий спосіб можливий, хоч, певно, не легкий.
Правда, часом почуєте від різних панків та полупанків думку, що хто бідний, той сам собі винен, бо він лінивий, п’яниця, не дбає про себе, не щадить. Дехто додає ще, що нерівність межи людьми все ж мусить бути, бо ж сама природа не творить людей рівними; одним дає більше здоровля, сили, красоти, здібності, а другим – менше. Є в тім трохи правди, але дуже небагато. Ті панове, що говорять про лінивство бідних, повинні би поперед усього виказати ту величезну працьовитість великих багачів, що живуть весь вік у забавах та розкошах, дбаючи лише про власну приємність і повірюючи не лише працю за себе, але також завідування своїм маєтком – так сказати – рахування своїх грошей чужим рукам. А ті, що говорять про природжену нерівність між людьми, повинні би показати, чи справді ті великі багачі та магнати – се найздібніші та найсильніші люди свого часу. І тут показалося би, що маєткова та суспільна нерівність людей у нашім часі має своє джерело зовсім не в неоднаковій пильності, робучості та запопадливості і зовсім не в неоднаковій здібності – а в чімось іншім.
У чім же такім? Ще в XVIII віці французький учений Руссо сказав, що людська нерівність виплила з того, що люди віддалилися від природи. Первісні люди, що жили на лоні природи і підлягали її законам, були всі собі рівні, не знали несправедливого поділу багатства ні знання. В наших часах поновив сю думку славний російський повістяр Лев Толстой, кажучи, що всій нерівності між людьми винен поділ праці. Якби люди жили всі таким життям, як російський селянин, якби кождий сам орав землю, сам робив для себе всі знаряди і вповні вдоволявся тим, що заробить і збере, то не потрібно би ані грошей, ані фабрик, ані великих міст, ані великої маси урядників, ані війська, ані держави. Із сього погляду Толстой виступає також проти високої науки і проти так званого панського письменства та штуки (малярства, різьби, музики та пишних будинків), бо все те для московського мужика зовсім непотрібне і на все те мужика здирають і примушують до надсильної праці. От тим-то Толстой радить усім людям вернути до простого селянського життя, зректися всякого панства, містових розкошів та високих наук і за одиноку науку приймити Христове Євангеліє, та й то ще очищене так, як йому видається, що його проповідував сам Христос. Нема що й говорити про те, що думка Толстого і його попередника Руссо – то, властиво, заперечення поступу. Вони тягнуть назад і раді би звернути людей до такого стану, який їм видається природним. Вони забувають, що й теперішній стан людей також не є нічим надприродним, ані протиприродним, що й він