Україна самостійна. Іван Франко
Читать онлайн книгу.
там насамперед дрібнесенькі сотворіння, невидні для голого людського ока, зложені всього з одної або кількох живих клітинок. Жиє таке сотворіння, насисаючися поживи зі свого окруження, не гине, але розпадається на дві або більше частинок і ті починають знов жити так само, як їх батько, і знов не гинуть, лише розпадаються і множаться без кінця. І не знати, куди зачислити таке сотворіння, чи воно звірик, чи ростина. На вищих ступенях стоять сотворіння, подібні до тих найнижчих, але такі, що в їх тілі починає робитися деякий поділ праці: з їх клітинок виходять живі ниточки, що служать або до порушування, або до хапання поживи. У інших сотворінь із таких клітинок та ниточок робляться малесенькі ротики, ссавки, ніжки, із них стаються звірики; у інших повстають корінці, гіллячки, шапочки, із них виходять ростини. І знов бачимо довгий ряд ступенів, ніби сходів; на кождім вищім ступені в тілі такого сотворіння поділ праці більший, праця виконується докладніше, членів і суставів більше, вони різнородніші та ліпше припасовані до своєї роботи.
Покладіть лише обік себе на одній дошці кільканадцять ростин: такий зелений водоріст, що виглядає як один волос, такого гриба, що його називають пістряком, земним серцем або труфлею і який виглядає мов бараболя, а далі правдивого гриба, у якім, окрім кореня, розпізнаєте шапку, зложену з верхньої шкірки, білого м’яса під нею і рурковатої верстви внизу; положіть далі грубошкірого лопуха, стебло трави, корч папороті, а нарешті жолудь і молодого дубчака, яблуко і цвітучу яблуневу галузку, цвіт рожі та фіалки. Побачите самі, яка величезна різниця в будові тих ростин, як у одних усі сустави прості та нечисленні, нема ні цвіту, ні овочів, ні різнородних барв ані запаху, а як інші розвивають у собі чимраз більше суставів, чимраз кращі прикмети.
Коли ті ростини лежать перед нами на одній дошці, то можна би думати, що вся та різнородність виросла разом рівночасно, так як виростає тепер щовесни. Але досліди над історією природи показали, що не так воно було, що ся теперішня різнородність – то здобуток довгого розвою, який тривав мільйони літ; що зразу на землі були справді лише найпростіші, зовсім безбарвні ростини, що вони звільна розвивалися, набирали чимраз більше членів та суставів, пристосовувалися до різнородних обставин та різнородної поживи, набирали барви, смаку та запаху, вандрували з моря на сушу, із краю до краю – одним словом, що й тут маємо розвій та поступ, дуже подібний до того, який ми бачили між людьми.
Ще виразніше можна се бачити на звірах. Досить порівняти такого червака (глисту), рибу, хруща, паука, мотиля, жабу, миш, лилика з конем, журавлем та мавпою, щоб переконатися, яка тут величезна різнородність та який розвій від простих, мов згруба обтесаних форм аж до найбагатших та найскладніших у мавпи. Досить сказати, що червак жиє без очей, без рук, без ніг, без голови, що весь він властиво є тільки один живіт з ротом напереді, а відходом іззаду, щоб пізнати, як дуже упрощене тут звіряче життя. А не забуваймо, що той червак зі своїм