Україна самостійна. Іван Франко
Читать онлайн книгу.
доказує з незвичайним жаром, що українська нація не існує, не може і не повинна існувати, що всі заходи українофілів і націоналістів, щоб її витворити, – пуста і з поступового погляду шкідлива, ретроградна забавка. Ю. Бачинський, опираючись на тих самих даних і на тій самій філософії, доказує, що Україна не тільки існує, але мусить швидше чи пізніше статися самостійною державою, витворити свою літературу і штуку, зукраїнщити всі різнородні елементи на своїй території, а бодай скупити їх довкола спеціальних українських інтересів економічних. Після автора «Безвыходности» український народ нічого так гаряче не бажає, як зіллятися з москалями в одну народність і через те присвоїти собі відразу всі здобутки московської просвіти; після Ю. Бачинського, по виборенню політичної волі власне Україна буде найбільшим ворогом єдності з Росією, бо ці економічні інтереси будуть на тій єдності найбільше терпіти; зато Польща, що нині явно і тайно рветься геть від Росії, тоді в ім’я економічних інтересів буде головною підпорою рос. єдності і рос. централізму. Як бачимо, вийшовши з одної і тої самої точки і йдучи одною стежкою, оба автори розійшлися в діаметрально противні напрями і дійшли до зовсім противних виводів: що у одного біле, те у другого чорне, і наоборот. Я не буду тут докопуватися причини цієї суперечності; може ще прийде коли нагода до докладнішої розмови на ту тему. Тут тільки замічу загально, що така повна і ярка суперечність у здобутках, осягнених при однаковому методі праці і спільній вихідній точці, повинна би у обох авторів зміцнити почуття скромності, збільшити скептичний погляд на ті доктрини і ті методи, що доводять до таких суперечних здобутків. А поки що скажу кілька слів про саму брошуру Ю. Бачинського. Брошура написана з безперечним талантом і свідчить про те, що автор чимало думав, не до одного й додумався, хоча думання його більш абстрактно-логічне, ніж еволюційно-історичне. Він щасливий, бо бачить перед собою «прості факти» і може з них сміло висновувати прості внески; історик-еволюціоніст знає добре, що ніяких простих фактів нема, що кожний факт – це здобуток неозначеного числа інших фактів і всякий внесок з минувших фактів на будущі факти є заключування з мало звісного на менше звісне.
Коли вірити авторові, то метою його праці було «подати властиву причину еміграції і відслонити будучність, яка жде українську націю». Для цієї цілі він мусив насамперед розслідити фактичний стан теперішньої України і віднайти дорогу, по котрій піде її дальший розвій». В одній половині автор виповнив своє завдання – припускаю, що дуже добре. Це є власне та половина, що відслонює будущину України і дороги, якими піде її розвій. Припускаю, що ця часть авторові праці виповнена дуже добре; мені особисто вона дуже подобається, бо на лихо собі я не можу тут ані крихіточки нічого сконтролювати. Будущину України, Польщі, Росії, Австрії і т. д. автор знає дуже добре, та зато минувшину і теперішній стан тих країв знає далеко слабше, а то й зовсім слабо. Коли у автора