Відрубність Галичини. Іван Франко
Читать онлайн книгу.
скільки дає той пан за голос?
У неділю дня 20 жовтня мали відбутися передвиборчі збори в Судовій Вишні та в Перемишлі. В першій із тих місцевостей виборці не зібралися, натомість у Перемишлі збори були дуже численні й оживлені. Д-р Антоневич зрезигнував зі своєї кандидатури на мою користь, і я виступив тепер як одинокий кандидат русинів, а властиво як одинокий кандидат селянства. Збори відбулися спокійно. Може, найцікавішим епізодом була промова селянина Остапа з Яксманич, який досить досадно змалював особу пана Тишковського, його «паперові гроші»26 та його діяльність серед народу.
Слідуючої неділі, дня 27 жовтня, мали бути знов збори в Перемишлі і зібрання виборців у Добромилі. Невважаючи на сильний дощ, до Перемишля зійшлося коло 1000 селян, але староство в останній хвилі заборонило зібрання задля небезпеки холери. Се була, очевидно, cholera politica, спеціальна хвороба, дуже розповсюджена в Галичині, що вибухає тільки там, де треба ударемнити або розігнати неприємні масові зібрання.
Я мав намір того дня представитися виборцям у Добромилі, тож поїхав туди й переконався, що задля довгих дощів зібралося тільки невелике число виборців. Я занявся розмовою з ними в одній гостиниці. Ледве всі ми були зібрані, коли до гостиниці війшов жандарм, сим разом без карабіна, і сів коло стола. Ми не переривали своєї розмови і продовжували її. Жандарм слухав пильно, але не вміщувався в нашу розмову. Ми постановили на другий день зібратися в більшім числі в однім приватнім помешканні і відбути там збори за особистими запрошеннями на основі § 2 закону про зібрання.
Коли, одначе, на другий день мій приятель Василь Гукевич27 почав на торговиці обходити виборців і роздавати їм запросини на збори, той самий учорашній жандарм заарештував його з того приводу, що він «роздавав селянам картки невідомого змісту і агітував перед наближенням виборів у часі, в якім агітування було заборонене». Даремно доказував йому Гукевич, що власне в тім часі законом запевнена повна свобода агітації.
– Прошу пана йти за мною до пана старости, – раз у раз повторяв жандарм, який, очевидно, поступав у виконанні даного розпорядження, – там пану все виясниться.
Гукевич пішов до пана старости, який, одначе, не вдостоїв його ані одного слова, тільки поручив повітовому комісарові Стшельбицькому переслухати молодого чоловіка. Але се знов було тільки балакання, яке провадив пан комісар із Гукевичем, а не урядове переслухання. Пан комісар жалував його, вичитував йому різні моральні науки, признався нарешті, що він колись також був молодим і радикалом, але тепер давно вже позбувся молодості, радикалізму та всяких принципів. Він знав уже про наш намір скликати зібрання виборців на основі § 2 закону про збори і недвозначно дав зрозуміти Гукевичеві, що власть розжене жандармами ті збори, «бо той параграф по моїй інтерпретації, – додав п. комісар з натиском, – має значення тільки для зборів найближчих знайомих». По півгодинній розмові
Спеціальні квитки зі штемпелем Тишковського, якими він розраховувався замість грошей з селянами за роботу, але пізніше відмовився викупити. І. Франко викрив ці махінації Тишковського у статті «Das Papiergeld des Herrn von Tyszkowski» («Die Zeit», 1895, № 56, с. 50), а також у статтях з приводу виборів у газеті «Kurjer Lwowski» восени 1895 р.
Василь Гукевич, тоді студент-медик, був сином священика в Квасинині, селі Добромильського повіту. –