Відрубність Галичини. Іван Франко
Читать онлайн книгу.
що власне туди, через солідарне та безоглядне виявлювання кривд і надужить, через найострішу парламентарну боротьбу з ними веде дорога до зміни системи.
На лихо і на сором наш, показалося, що більшість руських послів не тверда в політичній азбуці і прийняла «како» за «люде», прийняла неясні і неозначені обіцянки дрібних концесій та субвенцій в заміну за виконування елементарних посольських обов’язків, за мовчання у Львові і у Відні про кривди народу і про безправності, які діються в Галичині. Численні пізніші факти потвердили, що власне така була умова гр. Бадені при «новій ері», і певна річ, що така умова була для нього як для поляка і для шляхтича найвигідніша. Та коли посли руські прийняли тільки сю одну умову, то ганебнішого Каудінського ярма32, попід яке вони «добровільно» пішли, тяжко й придумати.
Але автор статей в «Правді» знає про друге, ще ганебніше ярмо. По його реляції, намісник, «очевидно з поручення
Корони», заявив батькам «нової ери», що «уряд австрійський може підпирати тільки таких русинів, котрі бажають розвивати руську народність в Австрії яко таку в напрямі, згіднім з ідеєю державною, і рішучо отрясуться і визволяться від усього, що спиняє розвиток руської народності на основі чисто австрійській». За дозволом шановного автора «Правди», сього намісник ані яко намісник, ані з уповноваження Корони, ані навіть яко поляк і шляхтич не міг говорити.
Адже ж тут що слово, то нарушення духа закону, що слово, то абсурд! «Уряд може підпирати таких русинів, котрі бажають розвивати руську народність в напрямі, згіднім з австрійською ідеєю державною!» Що за дивогляд! Що се за такий патріархальний уряд у Австрії, котрий може «попирати» одну народність і не попирати другу по своїй вподобі? Уряд має попирати всі народності однаково, бо по конституції всі вони рівно управнені. І що се за уряд, котрий має право диктувати нам, якими русинами маємо бути? Будемо такими, якими нам хочеться, якими нас зроблять природні закони розвою, котрих ніякий уряд не в силі змінити.
І що се за австрійська ідея державна, до котрої ми маємо прикроювати свій народній розвій? Де вона скодифікована, коли і де ми з нею шлюб брали? Для нас і, здається, для всіх розумних людей поза основними і другими законами ніякої австрійської державної ідеї нема, а о сповнювання законів ані ми з урядом, ані уряд з нами пертрактувати не може і не сміє: се обопільний наш і його обов’язок, поза котрим ані для нас, ані для нього нема нічого більше. Адже ж уряд, стягаючи податки, побираючи рекрута, не робить різниці між тими русинами, що «розвивають руську народність яко таку», а тими, що розвивають її яко не таку; він не говорить: «А, ви йдете в «напрямі, згіднім з ідеєю державною», то від вас прийму податки і рекрута, а ви, погані, не йдете в такім напрямі, то від вас нічого не хочу, ви не мої діти, а мачушині». Якби уряд робив між нами таку різницю, то, розуміється, мав би повне право одних попирати, а других ні.
Та ні! Не міг гр. Бадені говорити сього, що йому підсуває автор «Правди»! Адже ж гр. Бадені розумний