Відрубність Галичини. Іван Франко
Читать онлайн книгу.
значення, її наукового характеру. Оглянувши багатство її експонатів, наскільки це було можливим протягом кількох днів, можу підтвердити, що не буде перебільшення у словах однієї з чеських газет, яка висловилась, що це перша, влаштована у такому широкомасштабному народному дусі виставка в Європі, що відносно її розмірів і багатства жодна із дотеперішніх виставок такого роду не може з нею зрівнятися.
Виставка, яка приваблює сьогодні сотні тисяч глядачів з усієї Чехії, з усієї Слов’янщини, не є етнографічною у вузькому розумінні цього слова. Етнографія як така, тобто представлення побуту, звичаїв, одягу і виробів простого народу, ще не підхопленого течією новішої цивілізації, займає на празькій виставці навіть порівняно невелике місце. А вже того, що так часто повторюють чеські патріоти, щоб саме ця частина виставки доказувала якусь цивілізаційну самостійність, відрубність і оригінальність чеського племені, певне, жодна мисляча людина і в гадці не матиме. Адже загальновідома річ, що етнографічна наука, якщо не обмежується розглядом одного племені, виявляє у настроях, поглядах, звичаях і шляхах цивілізації народів набагато більше подібності, ніж відмінностей.
Загалом празька виставка 1895 р. є власне цивілізаційноісторичною у широкому розумінні слова. У величезних її експозиціях намагалися умістити все, що може дати уявлення про чеську землю і її народ, всі галузі його життя, відомості про його минуле – від найдавніших часів до наших днів, в його антропологічних і розумових рисах, в його цивілізаційній праці в галузі промисловості, науки, мистецтва і літератури, в його суспільному і національному устрої. А якщо в усій масі зібраних і виставлених речей мало бачимо прачеського, оригінального і суто чеського, якщо, навпаки, вся виставка якнайповніше ілюструє нам цей великий і незаперечний історичний факт, що маємо тут справу з прищепленим слов’янським паростком, який могутньо розрісся на ґрунті германо-латинської цивілізації, то все-таки виставка у багатьох відношеннях є незмірно повчальною.
І вже прямо-таки мусить вона викликати захоплення і повагу до сучасного нам чеського народу, до його великої працьовитості, енергії, старанності, до пієтизму перед стародавніми пам’ятками його буття, до його почуття порядку і систематичності, що на цій виставці, створеній зусиллями численних товариств, комітетів і окремих осіб, зусиллями буквально всього чеського народу, зазнає справжнього тріумфу.
У цьому плані особливо для нас, неорганізованих поляків і українців, празька виставка є прекрасною школою. Адже етнографічних пам’яток, народних виробів є у нас теж чимало, навіть, можна сказати, далеко більше, ніж у Чехії, бо наш народ нижче стоїть щодо освіти, а отже, новіші цивілізаційні форми не здолали ще стерти старих рис такою мірою, як це сталось у чехів. Проте яким невмілим, уривчастим, дилетантським мусимо ми назвати наше збирання, упорядковування й експонування тих пам’яток на львівській крайовій виставці, якщо порівняти з тим, що