Загадка «Блакитного потяга». Агата Кристи
Читать онлайн книгу.
плечима.
– Ти дуже мені подобаєшся, mon ami, – так, справді, дуже. Ти такий милий – un beau garçon,[7] але ce n’est pas pratique.[8]
– Бо ти – іграшка багатіїв, еге ж? Вся річ у цьому?
– Називай це як тобі завгодно.
Задерши голову, вона відкинулася на подушки.
– Дере́ку, а ти мені все одно подобаєшся.
Той підійшов до вікна і якийсь час стояв там спиною до неї, дивлячись на вулицю. Нарешті танцівниця підвелася на лікті й зацікавлено поглянула на нього.
– Mon ami, про що ти думаєш?
Він посміхнувся їй через плече, і від його дивної посмішки тій стало якось неспокійно.
– Як не дивно, я думав про жінку, люба.
– Про жінку… е-е?.. – Мірей вхопилася за те, що могла зрозуміти. – А, ти думаєш про якусь іншу жінку?
– О, тобі нічого хвилюватися: це просто уявний портрет. «Портрет сіроокої леді».
– Коли ти познайомився з нею? – різко спитала та.
Дерек Кеттерінґ зареготав, і в цьому сміху чулася глузлива, іронічна нотка.
– Я зіштовхнувся з цією леді в коридорі готелю «Савойя».
– Он як! І що вона сказала?
– Наскільки мені вдається пригадати, я їй сказав «Перепрошую!», а вона відповіла «Пусте» чи щось таке.
– А далі? – наполягала танцівниця.
Кеттерінґ знизав плечима.
– А далі – все. Інцидент було вичерпано.
– Я ні словечка не розумію зі сказаного, – заявила Мірей.
– Я про портрет сіроокої леді, – замислено пробурмотів Дерек. – А також про те, що навряд чи коли зустрінуся з нею знову.
– Чому?
– Бо вона може принести мені нещастя. Жінки – вони такі.
Танцівниця тихо зісковзнула з кушетки і, підійшовши до нього, обвила його шию довгою, наче змія, рукою.
– Ти дурник, Дере́ку, – промурмотіла вона, – справжнісінький дурник. Так, beau garçon і я тебе обожнюю, але я не створена для бідності – ні, категорично не створена. А тепер послухай мене: усе дуже просто. Ти мусиш помиритися з дружиною.
– Боюся, такий варіант лежить поза сферою практичної політики, – сухо проказав той.
– Як ти кажеш? Я не розумію.
– Ван Олдін, люба, цього не допустить. Він із тих людей, які, одного разу ухваливши рішення, далі вже просто гнуть свою лінію.
– Я чула про нього, – кивнула Мірей. – Він дуже багатий, правда? Заледве не найбагатший в Америці. Кілька днів тому в Парижі він купив найдивовижніший рубін у світі – «Серце вогню».
Кеттерінґ не відповів, тож танцівниця замріяно щебетала далі:
– О, це просто чудо що за камінь – він неодмінно має належати такій жінці, як я. Обожнюю самоцвіти, Дере́ку: вони неначе промовляють до мене. Ох, якби ж існувала можливість прикрасити себе «Серцем вогню»…
Вона тихенько зітхнула і знову повернулася з небес на землю.
– Ти чоловік, Дере́ку, тож не розумієш простих речей. Гадаю, ван Олдін подарує ті рубіни дочці. Вона його єдина дитина?
– Так.
– Ну от, а коли той помре, вона успадкує всі його гроші. Стане багатою жінкою.
– Вона вже й так багата жінка, – сухо промовив
Гарний хлопець (
Це непрактично (