Печера. Марина и Сергей Дяченко
Читать онлайн книгу.
консерваторії.
– Дівчино мила, не хочете придбати змію?
Паула не встигла й кліпнути, як хлопець розкрив футляр і витяг на світло невелику бридку змійку з трикутною головою, роздвоєним язиком і липким гіпнотичним поглядом каламутних очей. Паула мимоволі відсахнулася.
– Чудова змія, – сказав хлопець голосом бувалого торговця, який щодня реалізує по три десятки змій. – Головне, дуже отруйна… Візьміть у руки. За голову, бачите, отак!..
– Це гадюка? – запитала Паула відступаючи.
Хлопець щиро обурився:
– Що ви! Гадюку я не став би… Це дуже рідкісна, дорога змія, окраса серпентарію, одним укусом валить слона…
– У мене немає грошей, – сказала Паула, радіючи, що знайшла відмовку.
– Я віддаю за безцінь, – хлопець ясно, мило, геть по-хлоп'ячому всміхнувся. – Буквально дуже дешево віддаю. Подивіться, яка змія!..
Зміїна морда опинилась коло самого Паулиного обличчя. І морда була прегидезна; змія не просто могла завалити слона одним укусом – вона явно вже таке робила і прагнула зробити знову.
– Мені не треба, – відступаючи, Паула вперлася спиною в пластикову стінку зупинки. – Мені не треба змії, я на роботу спізнююсь…
Вона спробувала обійти настирного юнака, однак той, усміхаючись, загородив їй дорогу. Зміїне тіло, чорно-зелене, з огидним блиском, звисало з його кулака, наче живий пружний пояс.
– Дівчино мила… Вам пощастило. Ви потім лікті кусатимете, це остання змія з останньої партії, це рідкість, дуже дешево, ну візьміть, потримайте в руках, вам потім віддавати не захочеться, тільки візьміть у руки!..
Підтверджуючи його слова, змія почала звиватися активніше й засичала.
Чого я й досі тут стою, подумала Паула безпорадно. Якийсь дурний розіграш… А може, купити? Буде Митикові подарунок?…
Можливо, кровожерна думка відобразилася в неї на лиці – змієторговець знову заусміхався:
– У вас дома є акваріум? Немає? Підійде велика каструля з кришкою… Беріть-беріть!..
Змія ще раз моторошно зашипіла; Паула сховала руки за спину.
Чого вона стоїть і слухає цю маячню?! На роботу… Розганяй…
– Юначе, ця змія продається?
Поруч з Паулою казна-звідки взялася середнього віку дама в крислатому капелюсі; очі її горіли, наче вона сама не могла повірити своєму щастю:
– Дозвольте? Можна глянути?…
Юнак охоче подав ш змію, а Паулу вже відтісняв убік літній чоловік в окулярах, із сивуватою лікарською борідкою:
– Це змія? Вона продається?… Можна?
– Бачите, – докірливо сказав Змієносець Паулі. – А ви не хотіли… Вирішуйте – ваше право першого покупця, але якщо ви скажете «ні»…
– Я готовий доплатити, – швидко сказав бородатий. Дама вже безстрашно вертіла змію в руках.
Та вона ж іграшкова, подумала Паула з полегкістю. Ох і хлопець, справжній клоун, вона ж механічна, як він мене розіграв…
І, розсміявшись, ухопила гадину за пружний хвіст.
Дотик живої холодної луски враз вибив ш з голови