Печера. Марина и Сергей Дяченко
Читать онлайн книгу.
Митик стояв обома ногами на двох великих термосах. Скориставшись тітчиною розгубленістю, він устиг продемонструвати, чого саме Паула не вміє, – зістрибнув з саморобних котурнів, од чого зелений термос перекинувся й покотився, а червоний лунко тріснув розтрощеною колбою.
– Усе розкажу мамі, – повідомила Паула байдуже. Митик засміявся; Паула знов обернулася до вікна.
Царна НЕ ПОВИННА три ночі підряд рятуватися від того самого саага. Тобто вона, звісно, МОЖЕ тричі від нього врятуватися… Як не виключено, що соняшникові зернята, висипавшись з торбинки, складуться на підлозі в графічне зображення статуї Натхнення. Немає таких фізичних законів, щоб насіння не склалося в картину. Та чомусь ніколи не складається!..
Паула закусила губу. Виявляється, вона все життя підсвідомо цього боялася – у неї, напевно, психічне відхилення. Вона справді хвора, тільки не так, як думає Лора, і геть не на ту хворобу, на яких знається озброєна градусником Стефана…
– Пауло, а давай у хокей!..
Не обертаючись, вона хитнула головою; Митик загорлав так пронизливо, що у Паули запаморочилося в голові:
– Ну давай…
Закусивши губу, вона загатила в Митикові ворота три шайби підряд; на четвертій вражене самолюбство юного спортсмена викинуло фортель, Митик з люттю жбурнув шайбу під крісло й пішов сердитись на кухню. Паула полегшено зітхнула й знову вилізла на підвіконня.
У принципі, вона може подзвонити в анонімну психіатричну службу. Хоч зараз. Втім, краще, зрозуміло, з телефону-автомата… Вона пояснить, що і як, і попросить поради. Незручно й обтяжливо, та все ж краще, ніж… Зрештою, є ж якісь стимулятори. Які усувають сон. На день, на два… Скільки людина може протриматися?… «Сон її був глибокий, і смерть настала природно…»
Та ні, те, що витворяє цей сааг, – воно ж узагалі ні в які ворота не лізе!.. От кому треба звернутися до психіатра, якщо він, звісно, не хоче, щоб його незабаром прибив, як скаженого, якийсь єгер…
Митик підозріло довго мовчав. Паула відігнала важкі думки, посиділа, прислухалася, потім тихенько встала й пішла на кухню.
Ще в коридорі до неї долинуло зосереджене Митикове бурмотіння:
– Поворот, поворот… Пряма доріжка… Поворот… Куди, куди?! Це не за правилами… Отут поворот, поворот…
Паула зазирнула.
Посеред кухні стояв рачки захоплений Митик; з розсипаних кісточок доміно складено було подобу лабіринту, і юний натураліст водив по ньому прутиком з віника, причому Паула не одразу роздивилася, що головним персонажем гри став очманілий, середніх розмірів тарган.
– Митику, тьху! Митику, яка гидота, негайно помий руки!
– Я його руками не торкаюсь, – буркнув Митик, не відриваючись од гри.
– Ану не муч комаху!
– Я не мучу…
– Ти слухатимешся чи ні?!
Скориставшись хвилинною неуважністю маленького дослідника, тарган вирвався з лабіринту й пірнув у щілину під мийку. Митик обурено залементував; Паула мовчки взяла його під пахви й потягла у ванну, Митик вирвався, ображений, схопив пригорщу