Мігрант. Марина и Сергей Дяченко
Читать онлайн книгу.
Ці «деревинки» подобали на тимчасове посвідчення Крокодила, як «БМВ» на «Запорожець». Коли останній у групі отримав своє право, пісня гучала на весь ліс. Звідкись з'явилися тріскачки, брязкальця, саморобні барабани; нові громадяни – абсолютно, феєрично щасливі – кинулися до танцю навколо вогнища. Крокодил відчув заздрість.
Новачки, прибулі сьогодні, заздрощів і не ховали. Крокодил нишком став розглядати обличчя: Полос-Над сидів зажурений, уявляв, мабуть, що вже сьогодні міг би танцювати з переможцями. Зеленоволосий Тимор-Алк примостився осторонь, щільно стиснув губи й дивився мимо танцюристів, мимо вогню, в просторінь.
«Це наше право. Ми тут, бо маємо право. Жінки народжують дітей – так має бути. Учитель вирощує паросток – це справедливо. Ми тут – і це правильно».
Тимор-Алк підвівся й пішов у темряву. Ніхто навіть не повернув голови.
Крокодил, що сидів трохи осторонь від загального свята, теж устав раніше, ніж зрозумів навіщо.
Білу спину Тимор-Алка було далеко видно в світлій ночі. Крокодил наздогнав його. Хлопчисько повернувся різко, як розпрямляється пружина:
– Чого ти до мене прив'язався, мігранте?!
Крокодил сторопів. Зеленоволосий був, здається, на межі істерики.
– Гаразд, іди собі, йди…
Тимор-Алк пішов, шурхаючи травою. Крокодил постояв, слухаючи шум біля вогнища. Повернувся до табору, неквапом вибрав собі гамак і ліг без надії заснути, дивлячись крізь гілки в осяяне світлом небо.
Підлітки з колишньої групи, і з ними інструктор, поїхали після півночі, і в лісі знову стало тихо.
– Людина – сама собі пан.
Айра, чисто вимитий, із краплями річкової води на грудях і плечах, стояв перед претендентами. Усі – й Крокодил – стояли перед ним, одягнені в короткі вільні штани.
– Людина не дозволяє ошукувати себе. Людина бачить те, що є, а не те, чого кортить.
Айра не закладав руки за спину, не схрещував на грудях, не тер долоні, нічого не крутив у пальцях і не допомагав собі жестами: його руки були опущені, але язик не повертався сказати про них – «висіли». Айра казав – «людина», і Крокодил розумів, що вжито слово з багатьма значеннями: «повноправний громадянин», «пан», «хазяїн». Він розумів, що російською це звучало б інакше, і мучився, наче принцеса, котрій під матрац підкладено каменюку.
– Ми живемо на війні, ми – тонка мембрана, арена боротьби між матерією та духом, що вічно змагаються за першість. Людина – боєць обох армій. Людина – прикордонний знак.
Хлопчаки слухали, хто спрагло, хто з певним острахом. «Що вони розуміють, – думав Крокодил. – Я не розумію нічого, або майже нічого. Чи це ритуальні замовляння, що не повинні мати особливого смислу? Людина як арена боротьби між матерією та духом… Здуріти можна».
– Проба – це Великий Смисл. Негативний результат – теж результат; я кажу це тому, що не всі з вас одержать посвідчення. Той, хто не одержить, мусить пам'ятати: це не кінець життя. Це теж відповідь, хай небажана. Та це відповідь.
«Утішливо», –