Самум (збірник). Марина и Сергей Дяченко
Читать онлайн книгу.
а тут, як на зло, у плеєрі сів акумулятор. Я лягла, заплющила очі й чула, як вона поїхала… Потім вона повернулася, хвилин через п'ятнадцять… Заганяти машину не стала, зайшла, вийшла і знов поїхала.
– А навіщо вона поверталася? – для порядку запитала Ірина.
Катя байдужо знизала плечима:
– Забула щось. Мало чого.
Демон знову оживився:
– Що? Що вона могла забути?
Задзвонив телефон в Ірининій кишені. Знову викликала Віка; з незворушним лицем Ірина натиснула відбій.
«Ну – зорієнтуйся, подумки зверталася вона до Віки. – Ну зрозумій, що сталося. Ну допоможи мені якось… Не знаю як… Тільки не надзвонюй мені, будь ласка, бо він усе зрозуміє і я ненароком виколю собі око…»
– Вона врізалась у стовп, – ледь чутно сказала Катя. – Але лікарі казали, що серце зупинилося раніше…
«Ми в глухому куті, – подумала Ірина. – Ну, знаю я, як загинула її свекруха. Ну, знаю, що дівчинка себе звинувачує… Що ж робити?»
Вона примружила повіки, питаючи поради в натхнення. Демон стояв біля вікна веранди, його довга фігура виразно темніла проти світла…
– Бачу! – Ірина вказала пальцем демонові в груди. – Бачу!
Демон, здається, здригнувся й позадкував.
– Що? – злякалася Катя.
– Бачу її примару! – натхненно віщала Ірина. – Вона тут! Вона прийшла до тебе… Зараз я з нею поговорю! Як її ім'я й по батькові?
Катя мовчала цілу секунду.
– Припиніть, – сказала нарешті. – Ви ж самі в це не вірите. Немає там ніякої примари.
Шкода, що вона не могла бачити обличчя демона: той поморщився з непередаваним сарказмом.
Катине заціпеніння нарешті урвалось. Немов сновида, вона дозволяла маніпулювати собою; вражена розмовою з Максом, навіщось повелася на розмову з відьмою. Тепер усе стало ясно, як день, і в цьому денному світлі нікуди було ховатися.
– Спасибі, ви мені дуже допомогли.
Головне було – викурити відьму за поріг. Тягти її силою Катя не збиралася, та й не подужала б. Та коли вона замкне вхідні двері, відьма залишиться надворі.
– Спасибі, ви мені дуже допомогли, – фраза звучала чи то як знущання, чи то як проклін.
– Катю, стривай! – масним голосом кричала відьма.
– Усе, годі. Ви мені дуже допомогли, я щаслива, їдьмо звідси.
Відьма чомусь була налякана. Раніше Катя, у своєму гіркому заціпенінні, не замислювалася над тим, чому відьма так причепилася до неї, чого хоче – бо ж не грошей. У Каті немає грошей, щоб оплатити такі зусилля. Щастя для Каті? Чому раптом? І чому вона так нервується, явно чогось боїться, не Катиного ж гніву?
– Зараз поїдемо, – примирливо сказала відьма. – Катю, одну хвилинку. Одну секундочку, тільки…
Стоячи на порозі, Катя втратила пильність.
Продовжуючи солодко всміхатися, відьма стрибнула до неї, схопила за лікоть і сильно рвонула на себе – в будинок. Катя заточилася й ледь не впала, а відьма чіпким мавпячим рухом вихопила в неї ключі від дачі, два здоровенних сталевих стрижні на кільці.
Катя