Самум (збірник). Марина и Сергей Дяченко
Читать онлайн книгу.
відрізали з крісла навпроти.
Ірина помовчала.
– Ти б відпустив мене, Олегу, – сказала нарешті. – Що я тобі зробила?
Демон дивився повз неї – на Катю й Максима за дальнім столиком. Ірина повернула голову; Катя підвелася, щось сказала чоловікові, взяла сумочку з крісла, рушила в бік убиральні…
Максим узяв свій телефон, що лежав на краю стола.
Ірина повернула голову. Знову подивилася на демона – в очі. Увесь цей день вона уникала його погляду, і не дивно; тепер чи алкоголь, чи завершена справа додали їй відваги.
Очі в демона Олега були моторошні – жовті. З вертикальними зіницями.
– За любов, – Ірина підняла келих із залишками вина на дні. – Ти пити не можеш? Ти не їси, не спиш, так?
Демон мовчав.
– Розкажи мені про себе, – не відчуваючи опору, Ірина нахабніла. – Якщо вже ти в мене вселився, а не в когось іншого… Ми майже родичі, так?
Демон мовчав, але очей не відводив.
– Ти був людиною? Звідки ти взявся? Розкажи, мені ж цікаво… Демон звів кутики губ.
– Добре, – Ірина зітхнула. – А чому ти вселився в мене? Хіба я щось можу? Чому не в міністра якого-небудь, не в мільйонера?… Чому ти не вселився просто в Катю, якщо тобі так закортіло її врятувати?
Демон відкинувся на спинку крісла. Нарешті опустив очі:
– А ти сама як думаєш?
– Ніяк, – зізналася Ірина. – Я гадки не маю, чого ти до мене причепився.
– Ти відьма.
– Та яка я відьма, – Ірина зітхнула. – Я справжнісінька шарлатанка, кручу-верчу, шепчу-брешу…
– А ким ти мріяла стати в дитинстві? – раптом запитав демон. – Відьмою?
– Лікарем, – зізналася Ірина.
– Нащо?
Ірина задумалася.
– Нінащо. Просто так.
– Допомагати людям?
– Ну що ти за… – Ірина осіклась. – Яке там – «допомагати людям»? Мені б хто-небудь допоміг! Я все життя сама-самісінька, ні грішми підтримати нікому, ні блатом, ні добре слово сказати… Батько – алкоголік, мати – п'яниця! Ну, вступила я до медучилища, ну, покрутилася в поліклініці сестрою… Знаєш, які там зарплати? Кому я з такою зарплатою допоможу?!
Катя поправила перед дзеркалом макіяж. Усміхнулася; щасливе лице, бліде під тональним кремом, із заплаканими очима – заплаканими й веселими… Як багато може статися за один день. Крах і відродження. Кінець і початок.
Вона підморгнула своєму віддзеркаленню. Зараз вони разом поїдуть додому. Їх зустріне Джина.
Вона засміялася.
З убиральні було два виходи; розтягуючи мить щастя, Катя пройшлася по маленькій критій оранжереї. Постояла біля акваріума з великими червоними рибами. Повільно повернулася до зали.
Тихенько грала музика. Макс сидів упівоберта, лицем до виходу з туалету, куди пішла Катя; не бачачи її, він розмовляв по телефону. Крізь тихий шум і ніжну музику до Каті спершу долинула інтонація – муркотання. М'який рокіт. Мед і вершки, шовк і оксамит, голос закоханого чоловіка.
А потім вона почула слова.
– Сонечку, – говорив комусь Макс, – сьогодні ніяк, я зайнятий. А завтра обов'язково.