Самум (збірник). Марина и Сергей Дяченко
Читать онлайн книгу.
просто на порносайти. Маневруючи між випещеними Демі Мур, Наомі Кемпбелл та любительськими знімками домогосподарок – голих, із гусячою шкірою, – струшуючи налиплі по дорозі віруси, відьма хвилин через п'ятнадцять відшукала форум, де обговорювали нову галерею «The Best від Миті Чеканкіна».
Плутаючись у посиланнях, Ірина вийшла спершу на головний сайт фотографа. Тут містилося парадне фото Миті з камерою на грудях: довге волосся зібране у хвіст, широкі плечі розправлені, блакитні очі інтригують. Електронна адреса, залишена для зв'язку, нічого спільного не мала з тією одноразовою, на яку Ірина вже надіслала листа.
Серед знімків, викладених для ознайомлення, голої натури не знайшлося. Ірина повернулася на форум, похапцем зареєструвалась і настукала повідомлення: «Привіт, а де ця галерея, про яку говорять?»
Їй дали посилання, і за кілька секунд відьма побачила те, що шукала.
Знято було майстерно. Двадцять фото, кожне з новою моделлю – від досить-таки скромних у жанрі м'якої еротики до розпусних, вишукано-вульгарних порнознімків. Дами, незалежно від форм і об'ємів, зухвало дивилися в об'єктив; тільки одна дивилася без виклику, повз камеру. Під фото був підпис: Ліза. Телефон такий-то.
– Скотина, – прошипіла Ірина. – Усе ясно: дівчина скромна, та ще й віруюча, Митя Чеканкін її спокусив, а його дама йому помстилася. Галерею виклали, – відьма перевірила дату, – позавчора… Двох днів вистачило, щоб набратися ганьби, та ще рідні, мабуть, додали перцю.
– Думаєш, це справжній міський телефон?
– Аякже. У цьому сутність помсти. Вона точно не сама живе, а з батьками, найімовірніше… Ясно, чому нещасна в петлю полізла!
– Ще не полізла, – уточнив демон. – Але твоя правда, мотив у неї є. А за номером телефону можна дізнатися адресу.
– Я відьма, а не хакер.
– Сучасна відьма не може не бути хакером! Давай.
– Я знала, що тобі сподобається, Митьочку.
Машина стояла правими колесами на тротуарі, тому світ здавався перекошеним. Чоловік на водіиському сидінні стискав мобільник і силою волі змушував себе здаватися спокійним.
– Мене поставили на бабки, і це лише початок.
– Ну, ти ж творча людина. Для творчості необхідні сильні враження.
Жіночий голос в апараті тремтів од пристрасті. Так кішка захоплено вуркоче, граючись із мишкою.
Чоловік відсунув телефон від лиця. Глибоко зітхнув, заспокоюючись.
– Мені шкода, що так вийшло, – сказав у мікрофончик якомога спокійніше.
– Справді?
– Справді, шкода. Ти будеш покарана, Юліє.
Його співрозмовниця на тому кінці дроту – блондинка в кріслі перед комп'ютером – потягнулася, дивлячись у вікно. Прийняла зі стола окуляри:
– Що може бути жалюгіднішим за безглузді погрози?
– Сука, – прохрипіла слухавка. – Ти осліпнеш, оглухнеш, тебе паралізує!
– Фу, Митю. Це вульгарно.
– Ти згниєш заживо! Ти збожеволієш, ти…
Жінка торкнулася скроні. Поморщилася; голос якось дуже докучливо дряпав вухо, віддавався головним