Гуляє по полю,

      Край дороги гне тополю

      До самого долу.

      Стан високий, лист широкий —

      Нащо зеленіє?

      Кругом поле, як те море

      Широке, синіє.

      Чумак іде, подивиться

      Та й голову схилить;

      Чабан вранці з сопілкою

      Сяде на могилі,

      Подивиться – серце ниє:

      Кругом ні билини!

      Одна, одна, як сирота

      На чужині, гине!

      Хто ж викохав тонку, гнучку

      В степу погибати?

      Постривайте, все розкажу,

      Слухайте ж, дівчата.

      Полюбила чорнобрива

      Козака дівчина.

      Полюбила – не спинила,

      Пішов та й загинув…

      Якби знала, що покине,

      Була б не любила;

      Якби знала, що загине,

      Була б не пустила;

      Якби знала, не ходила б

      Пізно за водою,

      Не стояла б до півночі

      З милим під вербою;

      Якби знала!.. І то лихо —

      Попереду знати,

      Що нам в світі зустрінеться.

      Не знайте, дівчата!

      Не питайте свою долю…

      Само серце знає,

      Кого любить… Нехай в'яне,

      Поки закопають!

      Бо не довго, чорнобриві,

      Карі оченята;

      Біле личко червоніє

      Не довго, дівчата!

      До полудня, та й зав'яне,

      Брови полиняють…

      Кохайтеся ж, любітеся,

      Як серденько знає.

      Защебече соловейко

      В лузі на калині, —

      Заспіває козаченько,