Генерали імперії. Валентин Чемерис
Читать онлайн книгу.
запитаннями водночас характеризував того, про кого йшла мова – гетьмана Лівобережної України Івана Самойловича, який не був, на одміну від Дорошенка, козаком з діда-прадіда, а був всього лише поповичем і гетьманство своє купив за нечесним шляхом здобуте багатство, хоч і подавав себе ледь чи не за спадкового монарха.
Саме він, Петро Дорошенко, все це пройшов чи не змалку. В крайньому разі, з ранньої юності, коли ще й губу мав босу і потім пишався наукою, здобутою в полі, бо все спізнав у бою, все вмів і славу серед товаришів рано здобув своєю кметою і хоробрістю. Знав з перших рук Запоріжжя з Хортицею і Великим Лугом («Січ нам мати, а Великий Луг – батько»), і річки, і море, і загалом свою Україну по обидва боки Дніпра, вмів тримати в руках шаблю і самопал, і норовливого коня в узді, в козацькі поводирі рано вибився, завдяки власному розумові та вченості. Бо ж з малих літ – серед низового лицарства, серед вольниці військової, що нікому не корилася і яку ніхто не міг перемогти.
А втім, спершу навчався. В Києво-Могилянській академії, зело одукованим був, добре знав всесвітню історію, риторику, літературу, Святе Письмо, польську і латинську мови, володів ораторським мистецтвом, мав непоганий літературний смак і стиль. «У всіляких річах цікавий» – зауважить про нього козацький літописець і сам козак Самуїл Величко.
Польський король Ян Казимир зазначить, що він «з молодих літ у війську, в обозі виховувався».
Козаки про нього з повагою казатимуть: «Дорошенко козак старий і поля знає».
«Воин премудрый и промышленник великий в войсковых поступках» – додасть про нього Василь Тяпкін, посол Москви у Варшаві. (Правда, один мовби ж український служитель Бога, ніжинський протопіп, за сумісництвом українофоб і таємний московський агент-донощик, у своїх реляціях до Малоросійського приказу обзиватиме Дорошенка «внуком Люципера пекельного» – допік, виходить, йому гетьман).
Дипломат. Дипломатичну школу пройшов у великого Богдана. Був знайомий з керівниками московської політики щодо України, польськими (в тім числі й з королем Яном Собєським), знав ханів і султанів (султан Османської імперії, великий візир та хан Криму ставилися до нього з пошаною і величали його князем), відповідно знав турок і татар. Був товаришем багатьох видатних українських діячів, а перш за все, молодшим учнем Богдана Хмельницького, соратником гетьмана Івана Виговського, генерального старшини Івана Мазепи, багатьох українських полковників. Мав особисті заслуги перед Військом Запорозьким. Неодноразово вів переговори з послами Польщі, Москви, Туреччини, Криму, очолював дипломатичні місії і передові загони у полі. Їздив з дипломатичною місією до Москви і також до шведського короля. І в той же час був неперевершеним воїном, керівником козацтва і всієї козацької держави. Стряпчий Василій Тяпкін – один з кращих дипломатів Росії, в грудні 1667 року, побувавши в Переяславі, писав у Москву щодо настроїв на Україні, констатуючи велику на той час популярність Дорошенка по обох берегах Дніпра: міщани, козаки, поспільство