Володимир. Семен Скляренко
Читать онлайн книгу.
на його дворі працюють смерди? Але, – із жалем крикнув Сварг, – у мене немає того, що має Бразд: земель і лісів, а без них людина ніщо!.. Корчениця, – замислився він, – о, я думав колись, Микуло, що коли маю корченицю, то маю все – золото, срібло. Проте я забув, що до корчениці треба мати ще й руду, ліс, дерево. Та й чого, скажи, я став би про це думати, адже береги Дніпра, де брав руду, ліси, де стояло древо, – це було моє, твоє, людське. Аж кинувся я брати в берегах руду, а там знамена… Чиї береги? – князя, Кожеми, Бразда… Кинувся я в ліс – знамена. Чий ліс? – князя, Кожеми, Бразда. Отак князі, Кожема та Бразд обігнали мене, все собі та й собі, а мені… Пам’ятаєш, тієї ночі, коли ми ділили батьків ську спадщину, Бразд говорив: «Візьми, брате Сварг, усяку кузнь, ти ж її полюбляєш…» Я й узяв кузнь, кую тепер, а всі багатства в Бразда.
Микула розгонисто й голосно засміявся.
– Ти чого смієшся? – запитав у нього Сварг.
– Як же мені не сміятись, – відповів одверто він, – прийшов, походив по Любечу, думав, що тільки я виродок з роду, а що ти, брате Сварг, живеш у згоді з Браздом…
– Ні!.. – вдарив по столу кулаком і крикнув Сварг. – Братів нині вже немає, багатий багатому нині також ворог.
– Бачу! – з гіркотою сказав Микула. – Троє було нас у батька Анта, і двоє досі йшли проти одного. Нині ж усі троє стали вже ворогами…
– Не говори так! – перебив його Сварг. – Хто ж є твій ворог?
– Купу я до брані взяв у Бразда, думав, що кров’ю сплатив її. А він каже: «Віддай!» Чим же я йому купу цю віддам?
– Ха-ха-ха! – засміявся Сварг. – А ти йому купи не віддавай!
– То тоді я стану обельним холопом у брата.
– А яку ти брав купу в нього? – поцікавився Сварг.
– Коня, рало, три четверики жита.
Сварг, що ворушив устами в той час, коли Микула перелічував, одразу сказав:
– Дві гривні кун і п’ять рєзан…
– Не розумію, – промовив Микула.
– Зате я розумію, – сердито сказав Сварг.
Він устав, пішов у кліть, довго там чимсь бряжчав, повернувся і поклав на стіл чотири золоті зливки і десяток різаних шматочків срібла.
– Візьми, – сказав Сварг.
– Нащо?
– Дві гривні кун і п’ять рєзан віддай Бразду.
– Почекай, Сварг! Як же це так, що ти даєш мені оці гривні й рєзани?!
– Я тобі нічого не даю, а тільки позичаю. Ти мене не бійся, не бійся, – поклав на плече Микули свою руку Сварг. – Прийдеш до мене, допоможеш, щось зробиш…
– Ні, – відповів Микула. – Чи в тебе, чи в Бразда купа – однаково… Отепер я бачу, куди нас завела брань…
7
Микулі приснився батько Ант. Це було так просто і звичайно. Микула часто бачив уві сні батька Анта. Той вів з ним бесіди, щось радив, проти чогось застерігав, і Микулу це не турбувало, отже, душа батька – старійшини роду Анта, думав він, не пішла, як і душі всіх пращурів, з хижі, а живе під вогнищем, в пізню годину ночі прокидається, літає над вогнем і по хижі, розмовляє з Микулою. Він не бачив нічого дивного в таких снах, а радів навіть, що душі пращурів його не забувають.
І