Казки про богатирів та лицарів. Сборник

Читать онлайн книгу.

Казки про богатирів та лицарів - Сборник


Скачать книгу
каже, – дивись, де перша крапля крові упаде, та візьми ту краплю і закопай в саду.

      Зарізали його, дівчинка зробила, як він наказував, понесла в сад і закопала. І виросла з тієї крові така вишня: один лист срібний, другий золотий, третій ще який – всі різні.

      Пішов раз цар в сад, угледів ту вишню, любує її та й хвалиться цариці:

      – Поглянь, яка у нас в саду вишня хороша, хтозна, коли й виросла.

      Та як глянула:

      – Е, – каже, – це моя погибель, треба її зрубати!

      – Що ти, як можна, сама лучча в саду краса – та зрубати.

      Все одно:

      – Зрубай!

      Стали готуватися, а дівчинка прибігла та:

      – Вишенько моя, вишенько, яка ти хороша з коня вродилась, та будуть тебе завтра рубати.

      – А ти, – каже, – дивись, де перша тріска впаде, то візьми і пусти на воду.

      Зрубали вишню, дівчина все зробила, як він казав, пустила трісочку, і такий з неї селезень вилився, що любо й глянути.

      От пішов цар на охоту, побачив селезня, а він так сам до рук і йде. Цар одежу з себе, в воду – і поплив за ним. Той далі та й манить. Як одвів од берега, тоді як схватиться, упав на березі, перекинувся чоловіком, надів свою одежу, а то Данилова і одежа була.

      – А пливи, – каже, – сюди!

      Приплив той, він його вбив тут, пішов у палац.

      – А де тут така-то дівчина?

      Показали йому.

      – Ну, – каже, – ти мене вдруге на світ народила.

      Та й став з нею жити, а свою жінку до хвоста коневі прив’язав і розметав.

      Золотоволосий хлопець

      Був на світі цісар, що не мав дітей. У палаці товкся усілякий люд – придворні, посли й гості, – але палац здавався цісареві порожнім, як мужицька стодола на початку літа. Щоб забути про свою гризоту, цісар тікав у ліси, ходив на полювання.

      Одного дня набрів на хатину. Там жила якась жінка – ще не стара, але й не молода. Цісар спитав її:

      – Сама живеш?

      – Сама.

      – А діти де?

      – Розійшлися по білому світу.

      – А у мене не було дітей. І нема мені життя без них.

      – Як твоя величність дуже хоче, я можу постаратися, що вони в тебе будуть.

      – А як ти це зробиш? – поцікавився цісар.

      – Знаю таку знахарку, що має всяке зілля. Та треба купу грошей.

      Цісар засунув руку до кишені й вийняв жменю золота. Дав жінці й сказав:

      – Як роздобудеш того зілля, від якого у моєї жінки народиться дитина, дістанеш ще більше.

      – Приїдь через рік.

      Цісар скочив на коня й поїхав додому. А жінка – до знахарки. Кинула на стіл золота і розповіла, що їй треба. Знахарка сказала:

      – Я знаю таке зілля. У цісарському саду росте яблуня, а на ній – шість яблук: троє низько, а троє – трохи вище. Зірви їх і дай з’їсти цісаревій жінці.

      Жінка пішла у цісарський сад. Там справді була яблуня, а на ній – шість яблук. Зірвала їх і сховала в пазуху.

      «Нема дурних, – подумала жінка. – Цісарева хоче висиджуватися й вилежуватися у своїх палацах, а я маю дбати, аби у неї були діти? Я їй не дам ні одного яблука. Усі з’їм сама!..»

      І з’їла три яблука, а три кинула


Скачать книгу