Мертве царство: Казки про мерців, упирів, привидів. Сборник
Читать онлайн книгу.
і вони туди упали. А як прийшов додому та сказав жінці, то вона на мене як напалася, то я поїхав у ліс і надибав, де живуть розбійники. І як вони виїхали на здобитки, то я пішов у їх хату – і там так усього багато, що я не знав, що й брати. І я побачив, що там стояло три кадовби, накриті білими скатертями; я подивився – аж там гроші, от я й набрав грошей – і це трохи розжився… А це знову хотів їхати, та ніяк не проберусь.
Ото багатий брат і каже:
– Скажи мені, будь ласка, братику, де це той льох чи хата їх і як ти одчиняв, бо то у гайдамаків повинні бути добрі замки, і, мабуть, так живуть, що і непомітно, де їх хата, що стільки їх шукали громадою, та й пан сам скрізь їздив, та й не знайшов.
От бідний брат і каже:
– Я тобі скажу, братику, тільки нікому не кажи і сам не їдь, а колись поїдемо удвох.
– Добре, – каже багатий брат.
А убогий і каже:
– Знаєш же ти, брате, того граба, що скоро виїхати з Довгого яру, і там стоїть дуже великий граб, а проти того граба, у ярку, єсть двері того льоху.
– А як ти відчинив? – питає багатий брат.
– А так, – каже убогий. – Я сказав: двері, одчиніться! То вони й одчинились, а сказав: замкніться, то вони й замкнулись.
Ото, погулявши, побалакавши, розпрощалися, пішов багатий брат із жінкою додому, а убогий став убираться у ярмарок.
От склався і поїхав, а багатий брат цілу ніч не спав, усе складався та приготовляв вози, а вранці запріг дванадцять пар волів і поїхав у ліс, де живуть гайдамаки, щоб усе забрати, а жінці сказав:
– Як хто спитає, то щоб сказала, що поїхав у ліс по дрова.
Ото приїхав туди, де брат казав, аж воно так і є усе, тільки не було розбійників: кудись їздили. От він позавертав воли, пішов до дверей та й каже:
– Двері, одчиніться!
Двері одчинилися. Ото увійшов він туди і не знає, на що уперед дивитись і що брати. От кинувся багатий зараз до грошей і насипав їх на шість возів, а на шість возів усякого збіжжя – тільки їхати, та й годі! От сподобалась багатому одна ікона, котра стояла на покутті, у самому золоті і дуже гарна. Він став на лавку і взяв її, а повернувся до дверей, то двері зачинилися, і він остався у хаті. Кинувся одчиняти – не одчинить. Він уже усяк казав – не одчиняються.
Ото поставив ікону, де вона стояла, сам став відчиняти – не одчинить. Шукав сокири, щоб прорубати дірку і вилізти, – та не знайшов. Хотів у вікно лізти – залізні вікна, не можна, уже він і плакав, і кричав – нічого не помоглося…
Уже день минув, а вечір настав. Гайдамаки приїжджають додому, а отаман попереду, як побачив воли і вози із добиччю, то аж крикнув:
– Ей, брати, щось у нас хазяйнує! Глядіть, щоб у вас були готові ружжя й самопали, бо, може, тут і багато декого є!
Ото приїжджають до хатки – нема нікого, тільки воли та вози стоять наготовлені. Отаман скочив з коня – до дверей: двері були зачинені, він каже:
– Скоріш, хлопці, кругом хати ставайте! А деякі нумо у хату!
От і кажуть:
– Дверці, одчиніться!
Дверці одчинилися… А багатий прожогом хотів утекти поміж ними, так його й схопили на списи, не дали йому й пирхнуть. І закололи, тільки засміялись:
– Отака