Мертве царство: Казки про мерців, упирів, привидів. Сборник
Читать онлайн книгу.
так, вигріб із печі повну лопату грані, висипав псиськові під ніс і наказав їсти. Пес мусив його слухати. Всі у хижі дуже здивувалися і почали казати:
– Ой, та ми такого ще не виділи, аби пес їв грань!
На те хлопець відповів:
– А таке чи виділи, аби мати з'їла свою рідну дитину?
– Ні, й таке не виділи, – призналися люди. – Але у нас було чувати, що там і там, у тому й тому селі, одна мати з'їла маленьке дитинча та ще й першої ночі, ледве воно встигло народитися.
Рано-вранці хлопець попрощався з господарями, взяв ноги на плечі й – просто до села, про яке говорилося. Йшов не дуже довго – і прийшов у те село. Знайшов старого нянька, поговорив із ним і попросив показати місце, де колись замурували матір. Хлопець пішов одразу на те місце і почав просити Щастя:
– Ой, Щастячко, поверни мені мою бідну мамку! Най розпадеться та стіна, де її замурували, най вийде звідти моя мамка, аби їй нічого не пошкодило, і най оживе знову, як мучениця!
По тих словах кам'яна стіна розступилася, і мати явилася перед ним живою. Хлопець сказав, що він – її син, видить перед собою свою рідну мамку. З великої радості вона почала обнімати й цілувати сина. Не знати, доки б то тривало, та підійшов ґазда і, коли увидів свою жінку, то з радості заплакав, як мала дитина.
Аби справедливість не минулася, не забулася, щасливий хлопець попросив обернути пса на чоловіка. І пес перемінився знову на того злодія, що наробив біди. Тепер замурували в стіну його.
А щасливий хлопець залишився із щасливою ріднею.
Як Іванко-дурень з королівною одружився
Був чоловік, що мав трьох синів: двоє розумних, а третій дурний. І прийшов тому чоловікові вже час умирати. Перед смертю покликав він синів і сказав, щоб вони після похорону ходили на цвинтар три дні. Та й помер. Поховали красно, – так, як батька. Але приходить черга іти на варту до гробу старшому. Той розболівся. Середульший не хоче його переступити. І кажуть вони молодшому:
– Іди ти, дурний Іванку, на варту.
Той зліз з печі, вдягнувся, взяв у руки палицю і пішов на гріб батька. Прийшов, помолився та й ліг. Лежить на гробі. Ось коло півночі вилазить батько з гробу.
– То ти, – каже, – Степане?
– Ні, – каже той, – то я, Іванко.
– А чому ж він не вийшов?
– Бо чогось захворів.
– Ну, – каже, – хай так і буде! На тобі оцей пучок волосся. Як буде тобі потрібно, то ти тільки припечи його – зараз явиться тобі кінь; влізь йому в ліве вухо, а вилізь правим – буде й панська одежа на тобі. Тільки ти довго не тримай, а зробить службу – пускай.
І зник старий, а той дурний, виспавшись, приходить додому. Питаються його:
– А щось видів?
– Нічого не видів! – та й знов поліз на піч.
Увечері приходить черга вже на другого, середульшого. Той знов не хоче йти, бо боїться. А дурний з печі:
– Ну, коли не хочеш, то треба мені йти, чи що. Але аби тільки батько не гнівався!
– Не журися, не буде гніватися… тільки