Емма. Джейн Остин
Читать онлайн книгу.
обійтися. Це дійсно сумна переміна. Але сподіваюсь, сер, що вона почувається досить добре.
– Досить добре, люба моя, сподіваюсь, що досить добре. Мені відомо, що їй непогано на новому місці.
Тут містер Джон Найтлі тихо спитав Емму, чи є якісь сумніви стосовно клімату в Рендоллзі.
– Що ви, ні! Абсолютно ніяких. Ніколи в житті я не бачила, щоб місіс Вестон мала такий гарний вигляд, ніколи. Тато лише висловлює особистий жаль.
– Що робить честь їм обом, – почулася люб'язна відповідь.
– А ви досить часто бачитеся з нею, сер? – сумно запитала Ізабелла в тон своєму батечку.
Містер Вудхаус засумнівався.
– Далеко не так часто, моя люба, як мені хотілося б.
– Годі, тату! З того часу, як вони побралися, ми не бачили їх аж один день. Уранці або ввечері кожного дня, окрім одного, ми бачилися з місіс Вестон чи з містером Вестоном (а в основному – з обома) в Рендоллзі або тут, а найчастіше – як ти, Ізабелло, можеш здогадатися – ми бачилися з ними тут. Вони дуже радо роблять нам візити. А містер Вестон – так само радо, як і місіс Вестон. Тату, говорячи таким меланхолійним тоном, ти можеш створити в Ізабелли хибне враження про всіх нас. Ніхто не мусить сумніватися, що за міс Тейлор треба сумувати, але ніхто не мусить також сумніватися, що містер і місіс Вестон дійсно не дають нам сумувати за нею так, як ми побоювались, і це – істинна правда.
– Як тому і слід бути, – сказав містер Джон Найтлі, – і як, сподіваюся, воно і було, судячи з ваших листів. Її прагнення виявляти до вас увагу не підлягає сумніву, а оскільки містер Вестон є людиною незайнятою і товариською, то це полегшує справу. Кохана, я тобі завжди говорив, що ніколи не розділяв ваших побоювань стосовно тих негативних наслідків, до яких спричиниться ця переміна в Гартфілді; сподіваюсь, тепер ти задоволена, після того як отримала підтвердження цього з боку Емми.
– Так, певна річ, – мовив містер Вудхаус, – я, звичайно ж, не можу заперечувати, що місіс Вестон, бідолашна місіс Вестон, дійсно буває у нас досить часто – одначе, вона завжди мусить повертатися додому.
– Якби вона не поверталася, то це було б дуже негарно по відношенню до містера Вестона, тату. Ти зовсім забув про бідолашного містера Вестона.
– Я теж гадаю, – доброзичливо мовив Джон Найтлі, – що певні права містер Вестон все ж таки має. Ми з вами, Еммо, наважимося взяти сторону бідолашного чоловіка. Оскільки я – одружений чоловік, а ви – жінка незаміжня, то з однаковою готовністю зможемо визнати за ним певні права. Що ж до Ізабелли, то вона у шлюбі достатньо давно, щоб належно оцінити ті його переваги, що дають можливість якомога довше обходитися без усіх містерів Вестонів разом узятих.
– Я, мій любий? – вигукнула його дружина, почувши і зрозумівши лише частину сказаного. – Ти про мене говориш? Не сумніваюся, що нема і бути не може більшої прихильниці шлюбу, ніж я; і коли б не та злощасна необхідність полишити Гартфілд, то я неодмінно вважала