Емма. Джейн Остин
Читать онлайн книгу.
так і не отримала очікуваного. Розповідь Ізабелли могла спрямувати розмову в небажаному напрямку.
– Ну от! – мовив містер Вудхаус, похитавши головою і зосередивши на дочці погляд, сповнений ніжної турботливості. Для Емми цей вигук означав: «Ну от! Кінця немає сумним наслідкам вашої поїздки до Саут-Енда! Навіть говорити про це не хочеться». Деякий час їй здавалося, що він не буде про це згадувати і що мовчазного споживання їжі буде достатньо, щоб він зосередився на власній «однорідній рідкій вівсянці». Однак минуло декілька хвилин, і він продовжив:
– Я завжди жалкуватиму, що цієї осені ви поїхали на море, замість того, щоб приїхати до нас.
– Але чому ви жалкуватимете, сер? Запевняю вас, ця поїздка принесла дітям багато користі.
– Раз ви вже вирішили їхати до моря, то тоді хоч не до Саут-Енда. Саут-Енд – місце нездорове. Перрі здивувався, що саме на ньому ви зупинили свій вибір.
– Я знаю, що так вважають багато людей, але ж це уявлення є абсолютно хибним, сер. Ми всі почувалися там прекрасно, грязі нам зовсім не дошкуляли; а містер Вінгфілд каже, що вважати Саут-Енд нездоровим місцем – то є хибний погляд. Я впевнена, що на його думку можна покластися, бо він добре розуміється на властивостях повітря, а його брат із сім'єю неодноразово там бували.
– Люба моя, якщо вже ви налаштувалися, то треба було їхати до Кромера. Якось Перрі пробув у Кромері тиждень і запевняє, що це найкращий з усіх морських пляжів. Каже, що там прекрасне відкрите море і дуже чисте повітря. І – наскільки я зрозумів – ви могли б там зняти житло досить далеко від моря – десь за чверть милі від нього – що було б дуже зручно. Не завадило б вам із Перрі порадитися.
– Але ж зважте на різницю у відстані, сер: подумайте тільки, в яку далечінь нам довелося б їхати – приблизно сто миль замість сорока.
– Що ти, люба моя, як каже Перрі, там, де йдеться про здоров'я, всі інші міркування до уваги не беруться; і якщо треба збиратися в дорогу, то не слід вагатися, за сорок миль їхати чи за сто. Краще взагалі нікуди не вирушати і лишитися в Лондоні, ніж за сорок миль потрапити у клімат іще гірший. Саме так Перрі і говорить. Вашу поїздку він вважає дуже необачною.
Еммині спроби зупинити свого батька були марними; і вона не здивувалася, коли при цьому в її зятя урвався терпець і він втрутився у розмову.
– Містер Перрі, – мовив він голосом, сповненим сильного невдоволення, – міг би і не висловлювати своєї думки, доки нею не поцікавляться. Яке йому діло до того, що роблю я і в яку частину узбережжя я повезу свою сім'ю? Сподіваюся, що так само, як і містер Перрі, я маю право керуватися власною думкою. Мені не потрібні ні його вказівки, ні його ліки.
Він зробив паузу і, трохи заспокоївшись, додав, але тепер лише із сухим сарказмом у голосі:
– Якщо містер Перрі скаже мені, як перевезти дружину і п'ятеро дітей на відстань у сто тридцять миль з незручностями і витратами не більшими, ніж при поїздці на відстань у сорок миль, то я – так само, як і він, – волітиму їздити