Пригоди бравого вояка Швейка. Ярослав Гашек
Читать онлайн книгу.
нас до однієї винарні. Потім ми подалися ще до другої, до третьої, до четвертої, до п’ятої, до шостої, до сьомої, до восьмої, до дев’ятої…
– Чи не бажаєте, щоб я допоміг вам лічити? – спитав Швейк. – Я на цих справах добре розуміюсь. Одного разу я за ніч відвідав двадцять вісім шинків. Але треба віддати мені належне, я ніде не випив більш, як по три кухлі пива.
– Одно слово, – вів далі нещасний підлеглий начальника, котрий з такою пишнотою справляв свої іменини, – ми обійшли так щось понад десяток різних шиночків і раптом помітили – нема нашого начальника. Загубився, хоч ми його прив’язали на мотузку й водили за собою, наче цуцика. Тоді ми вирушили скрізь його розшукувати, аж поки не розгубили один одного, і я, зрештою, опинився в одному з нічних кафе на Віноградах, у дуже пристойному місці, де й пив якусь наливку просто з пляшки. Що я робив потім, – не пам’ятаю. Знаю тільки, що вже тут, у комісаріаті, два поліцаї, які мене сюди привезли, рапортували, нібито я був п’яний мов чіп, непристойно поводився, побив одну даму, порізав ножиком чужий капелюх, який стягнув із вішалки, розігнав жіночий оркестр, прилюдно обвинуватив обер-кельнера в крадіжці двадцяти крон, розбив мармурову дошку стола, за яким сидів, і навмисне плюнув у чорну каву якомусь незнайомому панові за сусіднім столиком. Більш нічого я не робив, принаймні не можу пригадати, аби я ще що-небудь устругнув. Повірте мені, я порядна, інтелігентна людина й ні про що інше, крім своєї родини, не думаю. Що ви на це все скажете? Я ж зовсім не бешкетник.
– Ви дуже намучилися, поки розбили мармурову дошку? – цікавився Швейк у відповідь. – Чи розтрощили її з одного маху?
– З одного маху, – відповів інтелігентний пан.
– Тоді вам каюк, – меланхолійно промовив Швейк. – Вам доведуть, що ви наполегливо вправлялись у цьому. А кава незнайомого пана, в яку ви плюнули, була без рому чи з ромом? – і, не чекаючи на відповідь, пояснив: – Якщо з ромом, то це гірше, бо дорожче. На суді все підраховують, зводять докупи, щоб потім натягти бодай на серйозний злочин.
– На суді… – малодушно прошепотів поважний батько родини й, похнюпившись, поринув у той неприємний стан, коли, як кажуть, людину жеруть докори сумління.[53]
– А вдома знають, – спитав Швейк, – що вас заарештували, чи довідаються, аж коли про це з’явиться повідомлення в газетах?
– Ви гадаєте, що про це буде надруковано в газетах? – наївно поцікавилася жертва начальникових іменин.
– Як бог свят, – прозвучала щира відповідь, бо Швейк ніколи не мав звички будь-що приховувати від людей. – Усім читачам газет це дуже подобатиметься. Я теж із задоволенням читаю рубрику про п’яненьких та їхні бешкети. Недавно в шинку «Під келихом» один відвідувач нічого іншого не зробив, тільки сам собі розбив кухлем голову. Підкинув його вгору і підставився. Його відвезли, а вранці ми вже про це читали в газетах. Або в «Бендловці»[54] заїхав я раз одному факельникові з похоронного бюро по пиці, а він мені.
Щоб нас помирити, мусили
Деякі письменники вживають фразу «гризуть докори сумління». Не вважаю цей вислів точним. Адже й тигр людину жере, а не гризе.
…в «Бендловці» – «Бендловка» – празька нічна кав’ярня.