---

Скачать книгу

---

що я перебуваю в родинних зв’язках зі своїм чоловіком і можу відмовитися від свідчень. Я дуже налякалася тих родинних зв’язків, щоб, бува, чого не вийшло, і відмовилася свідчити. Господи! Вмиратиму, а тих очей не забуду. А після вироку, коли його виводили, раптом вигукнув до них там у коридорі, немовби зовсім помикитився: «Хай живе Вільна думка!»[59]

      – А пан Бретшнейдер уже не заходить сюди? – спитав Швейк.

      – Був тут кілька разів, – відповіла шинкарка. – Вип’є один-два кухлі пива, спитає мене, хто тут буває, і слухає розмови відвідувачів про футбол. Вони завжди, побачивши його, тільки й говорять про футбол. А його пересмикує від цього, ніби він ось-ось сказиться і почне качатися по підлозі. За весь час піймав на гачок лиш одного оббивальника з Пршічної вулиці.

      – Усе залежить від тренування, – зауважив Швейк. – А хіба той оббивальник був такий дурний?

      – Мабуть, як мій чоловік, – відповіла шинкарка, плачучи, – він його спитав, чи стріляв би він у сербів, а той відповів, що стріляти, мовляв, не вміє, лише раз був у тирі й простріляв там корону[60]. Потім ми всі чули, як Бретшнейдер сказав, витягаючи записника: «Дивіться, знов гарненька державна зрада!», – і вийшов з оббивальником з Пршічної вулиці, і той уже більше не повернувся.

      – Їх, мабуть, багато не повернеться, – промовив Швейк, – дайте-но мені рому.

      Швейк саме замовив собі рому вдруге, коли до пивної ввійшов агент Бретшнейдер. Окинувши недбалим поглядом порожню пивну і замовивши пива, він сів біля Швейка, чекаючи, що той скаже.

      Швейк здійняв з вішалки якусь газету і, переглядаючи останню сторінку з оголошеннями, промовив:

      – Дивіться-но той Чімпера в Стражкові, будинок номер п’ять, поштове відділення Рачіневес, продає садибу з тринадцятьма моргами власного поля, поблизу є школа і залізниця.

      Бретшнейдер нервово забарабанив пальцями по столу і звернувся до Швейка:

      – Дуже дивуюся, чому вас, пане Швейку, цікавить та садиба.

      – Ах, це ви, – промовив Швейк, подаючи йому руку. – Я зразу вас не впізнав, у мене дуже погана пам’ять. Востаннє, якщо не помиляюся, ми розлучилися в приймальні управління поліції. Що поробляєте відтоді, часто сюди заходите?

      – Сьогодні я зайшов через вас, – сказав Бретшнейдер. – В управлінні поліції мені сказали, що ви торгуєте собаками. Мені потрібний гарний пінчер, або шпіц, чи щось подібне.

      – Це я зможу вам розстаратися, – відповів Швейк. – Вам чистокровного чи якогось Бриська?

      – Хотів би придбати чистокровного пса, – відповів Бретшнейдер.

      – А поліційного пса ви б не взяли? – запитав Швейк. – Такого, щоб вам зараз усе вистежив і навів на сліди злочину. Один різник у Вршовіце має такого пса. Він йому тягає візочок. Цей пес, як то кажуть, у землю свій талант закопує.

      – Я хотів би мати шпіца, – стримано, але вперто сказав Бретшнейдер. – Такого, щоб не кусався.

      – Отже, ви хочете беззубого шпіца? – спитав Швейк. – Знаю

---

Скачать книгу