Пригоди бравого вояка Швейка. Ярослав Гашек
Читать онлайн книгу.
й погана. Як видно, ви добре знаєте всі породи собак, і я гадаю, коли б у мене був собака, ви б його добре доглядали. Яка порода, на вашу думку, найкраща? Я маю на увазі собаку-друга. Був у мене колись пінчер, але не знаю…
– На мою думку, пане обер-лейтенанте, пінчер дуже милий собачка, правда, він не кожному подобається, бо на ньому дуже багато шерсті й він має таку шорстку бороду на морді, що скидається на звільненого арештанта. Пінчери такі потворні, аж глянути любо, до того ж дуже розумні. Куди там до них придуркуватому сенбернарові. Пінчери розумніші за фокстер’єрів. Я знав одного…
Надпоручик Лукаш поглянув на годинник і перервав Швейкове базікання:
– Уже пізно, мені треба виспатися. Завтра я знову чергую в казармах. Отже, можете цілий день присвятити тому, щоб знайти мені якогось пінчера. Він пішов спати, а Швейк ліг у кухні на диван і почитав ще газету, яку надпоручик приніс із казарми.
– Он як, – казав сам собі Швейк, зацікавлено проглядаючи новини дня. – Султан нагородив кайзера Вільгельма воєнною медаллю, а я дотепер ще не маю навіть малої срібної.
Він замислився й зненацька зірвався з місця.
– Мало не забув! – І пішов до кімнати надпоручика, який уже міцно спав. Швейк збудив його:
– Насмілюсь доповісти, пане обер-лейтенанте, ви не дали мені жодного наказу щодо тієї кицьки.
Напівсонний надпоручик перевернувся на другий бік і промимрив:
– Три дні казарменного арешту, – і знову заснув. Швейк тихо вийшов із кімнати, витяг нещасну кішку з-під канапи і сказав їй:
– Маєш три дні казарменного арешту. Абтретен!
І ангорська кицька знову полізла під канапу.
IV
Швейк саме збирався на пошуки якого-небудь пінчера, коли у двері подзвонила якась молода дама і забажала говорити з надпоручиком Лукашем. Біля неї стояли дві важкі дорожні валізи, і Швейк устиг ще помітити кашкет носія, що вже спускався сходами.
– Нема вдома, – твердо сказав Швейк. Але молода дама була вже в передпокої й категорично наказала:
– Внесіть валізи до кімнати.
– Без дозволу пана надпоручика й пальцем не ворухну, – сказав Швейк, – пан надпоручик заборонив без його дозволу будь-що робити.
– Ви здуріли! – вигукнула молода дама. – Я приїхала до пана надпоручика в гості.
– Ні про які гості я нічого не знаю, – відповів Швейк. – Пан надпоручик тепер на службі, повернеться аж уночі, а я дістав наказа знайти пінчера. Про жодні валізи й про жодну даму мені нічого не відомо. Зараз я замикаю квартиру й тому дуже прошу вас, пані, аби ви ласкаво забралися звідси. Мені ніхто про таке й словечка не писнув, отже, я не можу залишити в квартирі чужу людину, яку вперше бачу. На нашій вулиці у кондитера Бєльчицького залишили в хаті одного такого, а він відчинив шафу з речами й драпонув. Я, боронь боже, про вас нічого поганого не думаю, – вів далі Швейк, побачивши, що молода дама розпачливо скривилась і плаче, –