Хотин. Ю. В. Сорока
Читать онлайн книгу.
до Хотина.
– А що ж вони надумали?
– Та біс їх знає, поганців. Поживемо – побачимо.
Незабаром знизу з'явились яничари. Вони несли великі в'язанки хмизу і полотняні мішки з порохом. Залишаючись поза межами досяжності козацьких мушкетів, складали хмиз великим півколом навкруг печери. Нарешті стали зрозумілими їхні наміри. Турки збиралися підкурити козаків, як підкурюють у норі лиса.
Андрій послинив палець і підняв угору. Ледве відчутний струмінь повітря дув у печеру. Якщо яничари підпалять багаття, у печері скоро не стане чим дихати. Перша думка, що з'явилася в голові Андрія, була зробити вилазку. Миттєвим нападом скинути турків до річки і загасити вогні. Але чим більше він думав, то більше переконувався, що це абсолютно неможливо. Навіть якщо припустити, що козаки прорвуться крізь нищівний вогонь яничарок, залишається питання: чи надовго буде відтягнута їхня доля. Адже через кілька годин турки поновлять запаси дров та пороху. Про те, щоб пробиватися через багатотисячний табір купкою у півсотні душ, а саме стільки їх і залишилося, не могло бути й мови. У повітрі повисло гнітюче чекання.
Раптом звідкілясь іздалеку пролунав крик ламаною українською мовою:
– Гей, уруси, виходьте по одному, і падишах залишить вам ваші нікчемні життя!
– Це що за птиця? – мовив хтось.
– Ти хто такий? – крикнув Гнида.
– Я посол великого падишаха, хай продовжить Аллах роки його, пропоную від його імені врятувати ваші нещасні гяурські душі.
– О-о! Ти, напевне, піп! – знову загув, як у бочку, Гнида.
Невідомий голос помовчав, засвоюючи почуте. Потім озвався ще один.
– Великий падишах наказав передати, що ви славні воїни. Він пишається вашою мужністю, тож пропонує вам життя й волю, якщо ви припините опір.
– Чиє життя? – закричав Андрій.
– Ваше! – донеслося. – Зараз воно не варте й куруша.
– Ти там знаєш, скільки воно варте… А воля й без того з нами! Давай торгуйся, може, ще щось маєш?
– Коли ми запалимо хмиз, вам настане кінець!
– Ні! Ти не піп, – провадив свого Гнида, – ти потурнак псячий, чого ж ти душі праведні рятувати лізеш?!
Запанувала мовчанка.
– За попом пішли. Гнида умовив-таки! – зробив підсумок Андрій.
– Якщо ви складете зброю і приймете віру пророка, то будете вільними. Вільними й багатими. Повірте, падишах уміє тримати слово, – почулося нарешті.
– Ну, лицарство, в потурнаки кличуть, підемо?
Іронічні нотки в голосі Андрія викликали несамовитий сміх серед людей, які вже давно з напруженням очікували смерті. Кількаденна облога, темні стіни печери, ворожий табір, що серед нього вони опинилися, – все це натягувало нерви струною, душило, силкуючись зламати загартовану на Січі волю. Психічна енергія рвалася назовні, загрожувала перетворитися у паніку, жах, що сковував м'язи. І нарешті подолала запони, перетворилася на… гомеричний регіт. Повільно наростаючи, хвиля шаленого сміху вибилася з-під низького склепіння на кам'янисті