Quo vadis. Генрик Сенкевич
Читать онлайн книгу.
помітний навіть на обличчях дівчат із Коса, котрі укладали зборки його тоги й одна з яких, на ймення Евніка, таємно в нього закохана, дивилася йому в вічі покірно й захоплено.
Але Петроній на це не звертав уваги і, з усмішкою повернувшись до Вініція, почав у відповідь йому цитувати сентенцію Сенеки про жінок:
– Animal impudens… ets…[76]
Потім, обнявши Марка за плечі, повів його до триклінію.
В ункторії дві дівчини-гречанки, дві фригіянки та дві негритянки заходилися прибирати посудини з духмяними оліями. Та раптом із-за завіси, що відокремлювала фригідарій, показалися голови бальнеаторів і почулося тихе «тсс». За цим знаком одна із гречанок, фригіянки та ефіопки стрепенулись і вмить зникли за завісою. Починалася в термах пора вольності й розгулу, чому наглядач не перешкоджав, позаяк сам нерідко брав участь у таких розвагах. Здогадувався про них і Петроній, але, як людина поблажлива й милосердна, дивився на це крізь пальці.
Залишилася в ункторії тільки Евніка. Якийсь час вона прислухалася до голосів і сміху, що віддалялися в напрямку лаконіка, потім узяла викладений бурштином і слоновою кісткою стілець, на якому щойно сидів Петроній, і обережно поставила його біля статуї свого господаря.
Ункторій був увесь залитий сонячним промінням і сяяв барвистими полисками, вони грали на райдужному мармурі, що ним було оздоблено стіни.
Евніка стала ногами на стілець і, опинившись урівень зі статуєю, раптом обвила її шию руками; потім, одкинувши назад своє золотаве волосся та притуляючись рожевим тілом до білого мармуру, пристрасно припала губами до холодних уст Петронія.
Розділ II
Після частування, котре називалося сніданком і за котре обидва друга всілися в час, коли звичайні смертні вже давно з'їли свою полуденну трапезу, Петроній запропонував трохи здрімнути. Йти з візитом було, за його словами, ще занадто рано. Є, щоправда, люди, котрі починають одвідувати знайомих зі сходом сонця, гадаючи, що таким є старовинний римський звичай. Але він, Петроній, вважає його варварським. Найбільш слушний час для візитів – після полудня, однак не раніше, ніж сонце перейде на бік храму Юпітера Капітолійського й почне дивитися на Форум[77] скоса. Восени в цю пору буває ще спекотно, і люди після трапези полюбляють поспати. Й так приємно слухати шум фонтана в атрії[78] й опісля обов'язкової тисячі кроків задрімати в ясно-червоному світлі, що ллється крізь нещільно натягнутий пурпуровий навіс.
Вініцій не заперечував, і вони походжали, бесідуючи про те, що чути на Палатині та в місті, та злегка філософствуючи про життя. Потім Петроній вирушив до кубікулу[79], та спав недовго. Через півгодини він вийшов і, наказавши подати йому вербену, почав її нюхати й натирати нею руки та скроні.
– Ти не повіриш, – сказав він, – як це освіжає та бадьорить. Тепер я готовий.
Ноші вже давно чекали, обидва друга всілись і звеліли нести їх на вулицю Патриціїв, до будинку Авла. Дім Петронія був розташований на південному схилі Палатину, неподалік
Безсоромна тварина… і т. д.