Quo vadis. Генрик Сенкевич
Читать онлайн книгу.
добрий мій Плавтію, – ніколи не відкривати імператору, що моє серце співчуває твоєму горю і що я хотів би тобі допомогти; якби в імператора з'явилася щодо цього хоч найменша підозра, повір, він ніколи б не віддав Лігію, не маючи для цього ніяких інших приводів, окрім бажання вчинити мені на зло.
Сенека також не радив звертатися ні до Тигелліна, ні до Ватинія, ні до Вітеллія. Можливо, за допомогою грошей од них удалося б чогось домогтися, вони, мабуть, з охотою зробили б неприємне Петронію, чий вплив намагаються підірвати, але вже напевно не приховали б од імператора, яка дорога Лігія сім'ї Плавтіїв, і тоді імператор тим паче не віддав би її. Тут старий філософ заговорив з уїдливою іронією, котра стосувалася його самого:
– Ти мовчав, Плавтію, мовчав довгі роки, а імператор не любить тих, хто мовчить! Як же це ти не захоплювався його красою, його доброчесністю, його співом, декламацією, мистецтвом правити колісницею, а також його віршами! Як же це ти не прославляв загибелі Британніка, не виголосив хвалебної промови на честь матеревбивці та не приніс вітання з приводу задушення Октавії! Авжеж, бракує тобі, Авле, розсудливості, котрої ми, хто щасливо при дворі живе, маємо в достатній мірі.
Із цими словами він узяв кубок, що висів при його поясі, зачерпнув води в імплувії, освіжив засмаглі губи та продовжував:
– О, у Нерона вдячне серце. Він любить тебе, позаяк ти служив Риму і проніс славу його імені на край світу, любить він і мене, бо я був його наставником у юності. Тому я знаю, що моя вода не отруєна, і, як бачиш, п'ю її спокійно. Вино в моєму домі було б менш безпечним, але цю воду, якщо тебе мучить спрага, можеш пити сміливо. Вона тече водогонами від самих Альбанських гір, і, щоб її отруїти, довелося б отруїти всі басейни в Римі. Як бачиш, у цьому світі ще можна жити без страху та насолоджуватися спокійною старістю. Я, щоправда, хворий, але болить скоріше душа, не тіло.
І це була правда. Сенека не володів тією силою духу, котрою відзначалися, приміром, Корнут або Тразея, – через те його життя було низкою поступок перед лиходійством. Він сам це відчував, усвідомлював, що послідовник принципів Зенона з Кітіона[137] має йти іншим шляхом, і страждав од цього навіть більше, ніж од страху смерті.
Але старий воїн перервав його сповнене гіркотою міркування.
– Благородний Аннею, – сказав Авл, – я знаю, як тобі віддячив імператор за турботу, котрою ти оточував його юні літа. Одначе винуватець викрадення нашого дитяти – Петроній. Скажи мені, як на нього подіяти, хто може на нього вплинути. Але ж ти теж міг би застосувати тут усе своє красномовство, на яке здатне тебе надихнути давнє твоє дружнє почуття до мене.
– Петроній і я, – відповів Сенека, – ми з двох протилежних станів. Я не знаю, як на нього подіяти, він не піддається нічиїм впливам. Можливо, що при всій своїй розбещеності він усе ж таки ліпший за тих негідників, якими нині оточує себе Нерон. Але доводити йому, що він зробив поганий вчинок, – марна трата часу: Петроній давно позбувся здатності розрізняти добро та зло. Треба довести йому, що його вчинок