Мобі Дік, або Білий кит. Герман Мелвіл
Читать онлайн книгу.
свіжі.
Нарешті ми відійшли від берега так далеко, що лоцман був уже не потрібний. До борту підійшов вітрильний бот, який нас супроводжував.
Було дивно й сумно бачити, як хвилювалися цієї миті Пелег і Білдад – особливо Білдад. Він не хотів іти, не хотів покидати навіки цей корабель, що вирушав у довге небезпечне плавання за обидва буремні миси, цей корабель, у який було вкладено кілька тисяч його зароблених сумлінною працею доларів, корабель, на якому йшов капітаном його давній друг, майже його одноліток, знову вирушаючи назустріч усім страхіттям безжальної пащеки, – бідолашний старий Білдад дуже не хотів розлучатися із цим кораблем, де йому був дорогий і знайомий кожен цвяшок, і тому він зволікав; він схвильовано пройшов палубою, зійшов до капітанської каюти, щоб мовити там ще кілька прощальних слів, потім знову вийшов на палубу і подивився у вітряний бік, у широкий, безмежний океанський простір, обмежений лише невидимими і далекими східними материками, подивився в бік берега, подивився вгору, направо і наліво, туди й сюди, подивився в нікуди і зрештою, бездумно накрутивши якийсь трос на кофельнагель, рвучко схопив за руку огрядного Пелега і, піднявши ліхтар, якусь мить мужньо дивився йому в лице, наче хотів сказати: «І все ж таки, друже Пелег, я це витримаю, так, витримаю».
Сам Пелег поставився до всього більш філософськи, проте, попри всю філософію, коли ліхтар наблизився до обличчя, в його очах зблиснули сльози. І він теж розривався між каютою і палубою, то розмовляючи внизу, то віддаючи останні настанови на палубі старшому помічникові Старбаку.
Нарешті він із якоюсь невблаганною рішучістю повернувся до свого товариша:
– Капітане Білдад, друже, нам час іти. Агов, на палубі! Брасопити грота-реї! Гей, на боті! Приготуйся! До борту, до борту! Легше, отак. Тож прощавай, Білдаде, друзяко. Щасти вам, Старбаку, щасти вам, містере Стабб, щасти вам, містере Фласк! Прощавайте всі, і нехай вам щастить! У цей самий день, рівно через три роки, у старому Нентакеті вас чекатиме в мене на столі чудова гаряча вечеря. Ура і щасливого плавання!
– Благослови вас Боже, брати мої, і нехай милість його буде над вами, – ледь чутно бурмотів старий Білдад. – Сподіваюся, тепер буде гарна погода і капітан Ахаб зможе вийти до вас, – усе, що йому треба, це трохи сонечка, а цього вам вистачить, ви ж бо йдете до тропіків. Будьте обережніші в погоні, помічники! Не розбивайте вельботів без потреби, гарпунери! Пам'ятайте, гарна дошка з білого кедру цьогоріч подорожчала на три відсотки! І не забувайте молитися. Містере Старбак, пильнуйте, щоб купор приберігав бочонки. Вітрильні голки лежать у зеленій скриньці. Уникайте промислу в Божі свята, хлопці, та коли трапиться нагода, не проґавте її – а то зневажите Божий дарунок. Слідкуйте за барильцем з патокою, містере Стабб, воно начебто трохи протікає. Якщо будете висаджуватися на островах, містере Фласк, уникайте розпусти. Прощавайте! Не тримайте сир у трюмі надто довго, містере Старбак, а то він зіпсується. І бережіть масло – воно коштувало двадцять центів за фунт, і затямте, якщо…
– Годі,