Мобі Дік, або Білий кит. Герман Мелвіл
Читать онлайн книгу.
справжнє визнання в цьому малому, але досить загадковому світі, яким я, мабуть, все-таки недаремно пишаюся; якщо в майбутньому я ще зроблю щось таке, що краще слід зробити, ніж залишити не зробленим; якщо після моєї смерті повірені або, що видається більш імовірним, кредитори знайдуть у мене в столі цінні рукописи, – усю честь і славу я заздалегідь віддаю китобійному ремеслу, бо моїм Йєльським колежем і моїм Гарвардським університетом був китобійний корабель.[131]
Розділ 25
Постскриптум
Щоб довести велич китобійного ремесла, було б безглуздо посилатися на щось інше, окрім фактів, які не підлягають сумніву. Та якщо адвокат, використавши свої факти, не зробить того висновку, що сам по собі випливає з них і явно підтверджує думку захисту, – хіба ж тоді цей адвокат не вартий осуду?
Відомо, що під час коронації королі й королеви, навіть за наших часів, проходять одну кумедну процедуру – їх поливають соусом, щоб вони краще виконували свої обов'язки. Хтозна, які там використовують соуси та прянощі! Я лише знаю, що королівські голови під час коронації урочисто поливають олією, наче головки часнику. Чи може бути, що голови змащують з тією ж метою, що й механізми – аби у них всередині все краще оберталося? Тут ми могли б заглибитись у роздуми щодо істинної величі цієї монаршої процедури – адже в повсякденному житті ми не звикли поважати людей, які напахчують волосся і тхнуть помадою. І справді, якщо дорослий чоловік не з лікувальною метою використовує мазь для волосся, ми вважаємо, що з ним щось негаразд. Найчастіше такий чоловік і шеляга не вартий.
Але в цьому разі нас цікавить одне-єдине питання – яку олію використовують для коронації? Певно ж, не оливкову і не реп'яхову, не рицинову і не машинну, не тюленячу і не риб'ячий жир. Тоді це може бути тільки спермацет у його природному, первинному стані, найсолодша з усіх олій! Майте це на увазі, вірнопіддані британці! Адже ми, китобої, постачаємо ваших королів і королев товаром для коронацій!
Розділ 26
Лицарі і зброєносці
Старшим помічником на «Пекводі» був Старбак, уродженець Нентакету і квакер з діда-прадіда. То був високий суворий чоловік, який хоч і народився на крижаному узбережжі, був чудово пристосований і для спекотних широт – висохлий, мов підгорілий морський сухар. Навіть доставлена до берегів Індії, його кров не псувалася від спеки, як псується пиво в пляшках. Мабуть, він з'явився на світ під час посухи і голоду або під час одного з постів, які так полюбляють у нього на батьківщині. Він прожив на світі якихось тридцять посушливих років, але ці роки висушили в його тілі усе зайве. Щоправда, ця сухорлявість зовсім не була наслідком душевної гризоти або тілесної недуги. Вона просто до краю згущувала його людське єство. У його подобі не було нічого хворобливого, зовсім ні. Його щільно обтягувала чиста, гладка шкіра; обтягнутий нею, набальзамований здоров'ям і снагою зсередини, він був подібний до єгипетської мумії, що ожила, готовий із несхитною стійкістю терпіти всі випробування майбутніх століть; і серед полярних снігів, і на палючому сонці його життєва