Грозовий Перевал. Эмили Бронте
Читать онлайн книгу.
сина?
– Так, одного сина. Він помер.
– А та молода леді, місіс Хіткліф, – то синова удова?
– Так.
– А звідки вона родом?
– О, сер, та це ж донька мого покійного хазяїна: її дівоче ім'я – Кетрін Лінтон. Я її виростила, сердешну! Дуже мені б хотілось, аби містер Хіткліф перебрався сюди; тоді ми знов були б разом.
– Як? Кетрін Лінтон? – вигукнув я, збентежений. Але, трохи поміркувавши, переконав себе, що то не моя примарна Кетрін.
– Отже, – повів я далі, – раніше тут мешкав хтось на ім'я Лінтон?
– Так.
– А хто цей Ерншоу, – Хейртон Ерншоу, що живе з містером Хіткліфом? Вони родичі?
– Ні; він небіж покійної місіс Лінтон.
– Тобто племінник молодої леді?
– Так; і її чоловік також доводився їй племінником; один – із материного боку, другий – із батькового. Хіткліф був одружений із сестрою містера Лінтона.
– Я бачив, над брамою у Грозовому Перевалі вирізане ім'я Ерншоу. Це давній рід?
– Дуже давній, сер; і Хейртон із них останній лишився, як ото місіс Кеті – в нас, цебто в Лінтонів. То ви були у Грозовому Перевалі? Ви вже вибачте, що я отако допитуюся; та мені дуже хочеться бодай слівце про неї почути!
– Про місіс Хіткліф? Вона має дуже добрий вигляд; напрочуд гарна жінка, але, думаю, не вельми щаслива.
– Та певно ж, ой Божечку! А господар, як він – до душі вам прийшовся?
– Як на мене, надто тверду він має вдачу, місіс Дін. Чи, може, я помиляюся?
– Тверду, мов млинове жорно, і гострішу від ножа! Що менше ви з ним спіткаєтеся, то й добре.
– Мабуть, життя його неабияк пошарпало, поки він став таким страхолюдом. Ви щось знаєте про нього?
– Аякже, сер, ще б мені того не знати! От лишень не відаю, де він народився, і хто були його батьки, і як він спершу здобув своє багатство. А Хейртона взяв і викинув геть, мов цуценя! Бідолашний хлопчина, мабуть, єдиний і гадки не має, як його надурили!
– Ну, місіс Дін, буду вам дуже вдячний, якщо ви мені розповісте про моїх сусідів; я відчуваю, що не зможу заснути, тому, будьте такі ласкаві, посидьте ще трохи та побалакайте зі мною.
– О, сер, із радістю! Оце тільки візьму собі якесь шиття – і сидітиму, скільки забажаєте. Та ви, бачу, закоцюбли; треба вам дати випити чогось тепленького.
Добросерда жіночка вийшла з кімнати, а я посунувся ближче до вогню; голова в мене палала, а тіло обсипав холод. До того ж мої перевиснажені нерви й мозок були збуджені майже до нестями. Тому мені було навіть не зле, а скоріше трохи лячно (це не минуло ще й досі), що події цих двох днів ще дадуться мені взнаки.
Вона невдовзі повернулася, несучи чашку, з якої йшла пара, та кошика із начинням для шиття; і, поставивши чашку на полиці біля каміна, всілася поруч. Вона явно раділа, що я раптом виявився такою товариською людиною.
– До того як переїхати сюди, – почала вона, не очікуючи подальших заохочень до розповіді, – я майже весь час жила у Грозовому Перевалі. Моя матуся випестила змалечку містера Хіндлі Ерншоу, батька Хейртона;