Середземноморське перехрестя. Андрій Харук
Читать онлайн книгу.
й французьким командувачами. До того ж, якраз у той момент, коли йшли переговори, над базою з’явились італійські бомбардувальники. Британські й французькі кораблі об’єднаними силами відбили наліт, що сприяло досягненню компромісу в перемовинах. Французькі кораблі на почесних умовах залишались в Александрії аж до 1943 р.
4 липня адмірал Естева, прагнучи пом’якшити враження від втрат, опублікував повідомлення про те, що ушкодження кораблів у Мерс-ель-Кебірі є незначними і невдовзі вони будуть відремонтовані. Реакція британського Адміралтейства не забарилась – 5 липня з’єднання «Н» знову було скеровано до французької бази із наказом довершити знищення французьких кораблів. На світанку 6 липня торпедоносці «Свордфіш» з авіаносця «Арк Ройял» завдали удару по Мерс-ель-Кебіру. Торпедами був серйозно пошкоджений лінкор «Дюнкерк» і потоплені два допоміжних судна. Втрати британців склали один літак, збитий французькими винищувачами.
Операція «Катапульта» призвела до серйозного послаблення французького флоту на Середземному морі, але не означала закінчення британсько-французького конфлікту на цьому ТВД. Базу в Тулоні, куди після операції «Катапульта» були відведені кораблі з північно-африканських портів, британці атакувати не збирались. Але ще лишались деякі сили в Сирії та Бейруті – два есмінці, три підводні човни і низка дрібніших кораблів. Ці мізерні сили не викликали занепокоєння керівництва Великобританії аж до весни 1941 р., коли в сусідньому Іракові спалахнув антибританський заколот Рашида Алі аль-Гайлані. Переворот, що призвів до усунення прибічників Британії від влади, був підтриманий Німеччиною та Італією, а уряд Віші дозволив транзит німецьких та італійських військових літаків до Іраку через територію Сирії. У відповідь на це військово-політичне керівництво Великобританії 14 травня 1941 р. ухвалило рішення про збройну інтервенцію на теренах Сирії та Лівану.
Головну роль в операції, яка отримала назву «Експортер», відводилась сухопутним військам та авіації. Однак наявність у регіоні французьких кораблів робила необхідним залучення флоту. Загальне керівництво операцією здійснював генерал Арчибальд Вейвелл, а за морську її частину відповідав адмірал Каннінгем. З огляду на завантаженість Королівського флоту завданнями в інших акваторіях, для участі в «Експортері» були виділені відносно скромні сили – з’єднання «В» у складі легких крейсерів «Ейджекс», «Феб», «Ковентрі» та восьми есмінців. Командував ним віце-адмірал Едвард Л. С. Кінг.
Бойові дії почались 8 червня, але ще за два дні до того з Порт-Саїда вийшли в море есмінці «Хотспур» і «Айсіз», які ескортували десантний корабель «Гленджил». 7 червня вирушили основні сили з’єднання «В», які мали виконувати функції далекого прикриття операції. 8 червня британські кораблі зазнали кількох нальотів з повітря, а наступного дня крім авіації з’єднання «В» двічі намагались атакувати підводні човни – однак безрезультатно. 9 червня «Гленджил» успішно висадив батальйон командос